Пророк

Весною вночі дивне сяйво побачив.
Подумав, то зірка спустилась з небес.
На серці своєму те місце позначив
І в мандри подався, шукати тебе…

Блукав я степами, до моря підходив,
Питав, чи не бачило сяйва воно.
І море шуміло, на мій легкий подив,
Що сяйво чекає на мене давно.

По хвилям безодні морської ступала
До мене блідого ця постать свята!
За спиною крила тонкі вона мала
І німб ледь прозорий над нею витав.

Ти лагідно в очі мої зазирнула,
Торкнулася ніжно моєї руки
І враз… все життя лиш за мить промайнуло,
Всі мною давно пережиті роки

Я бачив себе, свою матір і брата,
Невдале кохання у юні літа.
Була у минулому болісна втрата:
«Ваш батько помер…» - виривалось з листа…

Побачив я й те, що не міг пригадати –
В колисці так солодко спало дитя.
А поруч співала моя рідна мати,
Співала про вірність, любов, про життя.

З віконця спускалося місячне сяйво,
Мрійливо так променем пестило нас.
Аж раптом помітив я щось незвичайне –
З’явився твій образ, а потім погас…

Неначе у книгу поглянув в майбутнє.
Багато в майбутньому пройде подій.
А в ньому і рідні і друзі відсутні,
Я сам, одинокий, я сивий, старий.

До мене ідуть за порадою люди,
А я їх навчаю моралі життя.
Аж ось ти з’явилася, наче, з нікуди,
Всміхнулась, і знову пішла в небуття.

Пішла в небуття… і погасло видіння.
Але я свій погляд не зміг відвести,
Бо очі твої дарували спасіння,
А я хотів знати, навіщо тут ти.

- Мій янголе ніжний, відкрий таємницю,
Чому ти до мене спустилась з небес?
Мене берегла ти як ока зіницю,
Чому край колиски я бачив тебе?

Навіщо мені показала, що буде?
Невже я зостанусь самотнім, старим?!
Не хочу. Але я вовік не забуду
Цю зустріч, коли я ще був молодим.

І мовив мій янгол, але не вустами,
Бо голос її із грудей витікав,
Тихесенько лився рікою між нами
І в серце моє, як у море впадав.

Чому я з’явилася зараз до тебе?
Повідати долю майбутню твою.
З дитинства ти обраний волею неба
Самітником стати в далекім краю.

Майбутнього знатимеш ти таємниці
І стане могутнім та мудрим твій глас.
Черпатимеш сили з святої криниці.
Прийшов твій знаменний та праведний час!

Сказала і зчезла. Пішла у нікуди…
А я, мов укопаний, просто стояв.
Так гаряче билося серце у груди!
А море шуміло… І дощ накрапав…

Багато вже років відтоді минуло.
Ось зараз дістану з криниці води.
Так хороше – знов свіжим вітром подуло,
Заплутався він в сивині бороди.

А люди запитують, - звідки ця сила,
Але мені важко зізнатися їм,
Що ціле життя одна зустріч змінила
В ті роки, коли я ще був молодим…