Автор: Игорь Волощук
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2018-11-15 15:19:50
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

"Ні кінця, ні краю,- цій дорозі..."

"Ні кінця, ні краю,- цій дорозі..."

Ні кінця, ні краю,- цій дорозі,
Що веде нас всіх у чужину...
Мовчки помолюся на порозі,
І не втримаю гірку, гірку сльозу...

Тихо скажу:"Ви пробачте, Ненько...,
Долю я таку не обирав,
А в душі тремтить, тремтить серденько...
"Хочу, щоб  мій син, її не знав..."

А на цвинтарі, вклонюсь могилі тата...
Потім обійму його граніт,
Підганяють стрілки циферблата,
Відлітаю у далекій світ...

На дружину мовчки подивлюся,
Далі, швидко очі відведу
"Я обов'язково повернуся..."
Міцно, міцно ще раз обійму...

Сину, скажу тихо, наодинці:
"Ти тепер за  старшого, дивись!"
І  залишивши одного на зупинці...
Я почую тихе:"Бережись!"

Сльози закривали мої очі,
Сіре небо плакало дощем,
Скільки раз летів посеред ночі...?
Скільки  було складено поем...?

І молитви, що лелись роками,
За усіх , кого беріг в душі,
З неба поверталися віршами,
Рідну землю крили спориші...

Опускалися білими снігами
На матусін дім, що нудьгував...
І читалися сумними вечорами...
Навіть вдалині це відчував...

Ще  у снах, де спраглими губами
Я кохану ніжно цілував...
Прилітав з весняними вітрами,
Душу ніжним словом лікував...

Ні кінця, ні краю- цій дорозі,
Гріш ціна нікчемним королям...
Помолившись
мовчки на порозі,
Розлетілись по чужим світам...

Ігор Волощук

История cоздания стихотворения: