Автор: Игорь Волощук
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-09-07 19:11:05
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Іду по вулицях безлюдного села...

Де бездоріжжя і забутий став,
Убогість і зруйновані споруди,
Я в пам'яті  картину малював ,
Яку ніколи серце не забуде...

Згадав село, де ми були малі,
Розкішні верби розпустили коси...
Де босими ногами по стерні...
На пагорбі вже стиглі абрикоси...

Шовковиця і яблуневий сад,
Ось там у полі, десь працює ланка,
Шикуються неначе на парад,
А на кутку, улюблена альтанка...

Верхи дерев підперли небокрай,
Для нас вони були , такі великі,
Срібляста річка, дивоводограй,
А ще, а ще оті.., сільські музики...

Що , як заграють,- ожива душа,
Танцюють від малого до велика...
І дивний блиск ведмежого ковша,
І публіка весела й многолика...

Іду по вулицях безлюдного села...
Пусті хати, спустошені подвір'я,
А по щоках все котиться сльоза
І гаснуть ці омріяні сузір'я...

Де бездоріжжя і забутий став,
Убогість і зруйновані споруди,
Я в пам'яті  картину малював ,
Охайні села, працьовиті люди...

Ігор Волощук 2019

История cоздания стихотворения: