Отсутствует

Автор: Игорь Волощук
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-04-11 07:51:13
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ДЗЕНЬ-ДЗЕЛЕНЬ

Стояла кузня на узбіччі,
На дворі падав мокрий сніг,
У двері хтось постукав двічі,
Спитав коваль: "Хто в мій берліг?"

"В таку негоду, серед ночі?
Назвися , бісова душа"
Побачив враз дівочі очі,
Оляна їсти принесла...

"Що налякався?", посміхнулась,
"На дворі ніч тебе нема..."
"Робота, люба, підвернулась,
Скінчити треба до Різдва"

"Облиш, пішли уже до хати,
Продовжиш завтра буде день!"
Давно пора відпочивати
У цю годину дзень-дзелень"

Оника, обійняв Оляну :
"Гаразд, голубка, вже іду...
Ось тільки до конюшні гляну,
Вівса конячкам покладу"

Хвилин десь двадцять забарився,
Смачна вечеря на столі,
Пішов у сіни, швидко вмився,
Потер рукою мозолі

У шибку хтось постукав дзвінко,
"Це я Лаврін, гайда, відкрий"
Оника, заспокоєв жінку,
І кинув: "Я іду, старий"

"Без зайвих слів, тікай до лісу,
І не барись, по тебе йдуть...
Ліз по драбині, в оту нішу
Бо до Сибіру заберуть...

Через садок, через городи,
Біжи мерщій  у вільшаки ...
Ось заскрипіли, десь підводи
Летять по тебе коршаки..."

Вхопив зі столу пів-хлібини
Шмат сала, бульбу, часнику...
Поклав швиденько до торбини,
І ніжно обійняв жону...

Біг рівчаками і ярами,
За двадцять верств згубився слід,
Оляна перед образами,
Щоб Бог оберігав від бід...

А потім потягом дорога,
Вела Онику на Кавказ...
А на душі печаль, тривога,
Нерозуміння, недосказ...

Спливали в пам'яті сюжети,
Згадав війну, ще за царя...
Мундири, шаблі, еполети,
Молитву біля вівтаря...

Оточення, глуху блокаду,
Потім Брусиловський прорив
Кінець війни, радянську владу,
Якій чомусь не догодив...

Бо цілий вік трудився важко,
Пройшов війну, де бачив смерть
Надіявся на Божу ласку,
Пішло все якось шкереберть

Незоглядівся, як прибули,
Курортне місто, теплий день...
В людськім потоці потонули,
Згадав про кузню, дзень-дзелень...

Сусід Семен, тут кілька років,
Мене до себе , якось звав,
Тут зовсім близько, триста кроків,
Не зразу він мене впізнав...

Отак, два роки пролетіло,
Семен до  себе в службу взяв,
Як повернутися кортіло,
І дні, і ночі рахував...

Та в цьому світі все не вічне,
Лиха година вже пройшла
І в цьому є щось символічне,
Що правда шлях свій віднайшла

Летів додому, як на крилах,
Ось вже село, ось вигін, дім...
"Чому , голубко, зажурилась?
Не плач, Оляно, тож ходім..."

Забрали кузню, інструменти,
Корову, коні, хліб, зерно...
Луна гучні аплодисменти,
Все що було, то загуло...

Молитва десь лунала в хаті
Господь таки його привів...
"Нехай подавляться пихаті!"
Він жити з праці завжди вмів...

Шепоче вітер:"Йдем до хати,
Бо завтра буде новий день..."
Не міг про це ненаписати,
Бо досі чую дзень-дзелень...

Ігор Волощук 2020

История cоздания стихотворения:

2

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 194

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 3.

Вика_Виршева

Шикарная и трепетная история представилась, благодарю за удовольствие от прочтения!

2021-09-22 22:00:02

Игорь Волощук

Дуже приємно , що вірш торкнувся серця, радий що зазернула і прочиталі історію Оники Волощука, яку я чув у дитинстві...
Дякую

2021-09-26 12:31:58

Бондаренко Николай

Сподобалось! Життєва історія і подібна
для багатьох українських сімей того часу!

2020-05-05 22:32:37

Игорь Волощук

Так, життєва історія, яких було так багато...
Дякую за відгук!

2020-05-06 22:31:49

Бондаренко Николай

2020-05-07 16:35:20

Сенилга

садок вишневий коло хати
і є про що розпвідати...)

2020-04-11 08:03:29

Игорь Волощук

Ось така життєва історія...
Дякую!

2020-04-12 20:13:36

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений