Автор: Игорь Волощук
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-05-02 02:40:14
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Весна сорок п'ятого...

Весна сорок п'ятого...Пам'ять дитини...
Здається все це, ще учора було...
Ось там на полиці, дві чорні хлібини...
Десь гілкою вітер постукав в вікно...

"Мерщій прокидайтися,  сон,то є лихо"
Любив говорити наш любий дідусь,
А потім так лагідно, ніжно і тихо:
"Є гарні новини, сказати боюсь..."

Чомусь пригадала і досі це бачу,
Де образ старенький - горіла свіча,
Молився Оника, згадала і плачу:
"Вставайте, дівчатка - скінчилась війна!"

І щось неймовірне, чарівне, казкове
Торкнулося ніжно дитячих сердець...
І барви розлилися скрізь кольорові,
І там у кутку посміхнувся Творець...

Багато чого, я тоді ще не знала,
А вчора фашисти зайняли село...
І матір свою за спідницю тримала,
Що німця-чужинця, до сліз пройняло...

А ще нагадала,  як наші солдати,
Звільняли  село і тягнули дроти...
І десь недалеко гриміли гармати,
А ми в погрібах сидимо, мов кроти...

Великий літак, що пройшовся над дахом
І лист-парашут, для дружини, дітей...
Військовим пілотом, був батько за фахом,
Для своїх дівчаток-герой Прометей...

Молитви Оники летіли до Бога...
Тепер уже я , промовляю , як він...
І ось  сорок п'ятий: "Ура!Перемога!"
Старенької церкви доноситься дзвін...

Весна сорок п'ятого... Пам'ять дитини...
Здається все це, ще учора було...
Ось там на полиці, дві чорні хлібини...
Десь гілкою вітер постукав в вікно...


Ігор Волощук 02.05.2020

История cоздания стихотворения: