Автор: Николай Джумак
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-05-01 14:34:41
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Прошу всіх залишати свої думки щодо стилю та динаміки тексту майбутнього твору.

Я був у морзі,потім на гучній вечірці
подружки Ельзи,одним словом шукав її
там,де вона могла б опинитися,судячи  
з характеру та стилю життя Каталін,котра
кидалася завжди із крайності в
крайність.
        Взагалі то,міг і не шукати, з огляду на
ті неприємності,котрі вона щоразу
приносила мені на тарілочці із синім
обідком,вважаючи їх за звичайні життєві
негаразди.Я б погодився із
її судженнями,якби філософські теревені
високої брюнетки не втілювалися у
матеріальні  збитки та фізичні травми.
  ВийшовшивідЕльзи,котраповідомила,що
Каталіни не бачила вже 3 дні
та доречно тицьнула мені у руки стакан з
віскі,ідей у моїй голові щодо місць
подальших пошуків не з"являлось.

         ****
      Дзвінок у двері мого помешкання
завжди був очікуваним,але коли він
звучить о 5.30 ранку це вже
занадто.Першою думкою,крізь
хмільну пелену вчорашніх посиденьок у
барі Стена,було послати всіх до сраки і
знову поринути у сон на своєму
шикарному водяному ліжку,але дзвінок
не змовкав,а так як відключити його  я не
мав змоги,то із словами проклять в
адрес того ,хто натискав на кнопку
дзвінка,я підняв своє 120 кг тіло і
поніс його до дверей. Краще б я
залишився спати,бо подальші події були
зовсім не такими,які хоче кожен у своєму
житті і навіть звук дзвінка,завжди
спокійний і мелодійний,наче вистрілював
із себе ноти і попереджував про
неприємності.
    Одне мене заспокоювало,що місце
мого приватного будинку знали тільки
мої близькі знайомі і то близькі тільки
тому ,що стали ними після оплати моїх
послуг ,котрі я не всім надаю .
    Отож ,протягнувши ці судження через
свої,незвільнені ще повністю звивини
головного мозку від алкоголю,я
твердо,гадаю так ,повернув двічі ключ в
замку, натиснув на ручку вхідних дверей
та відкрив їх.
                 Вірніше,це так мало бути,виходячи із
моїх дій ,але я лише натиснув на ручку,а
відкрила їх особа жіночого роду із фігурою
Венери, одягнута,на жаль, в джинсовий
костюм із джинсовою дорожньою
сумкою,перекинутою через плече та
волоссям,котре визначило її як брюнетку.
     З перших хвилин перебування  у моєму
будинку вона почала себе вести ,наче в себе
вдома.
    - Привіт,так це Ти Аріель
Вудсон?! - всівшись на моє улюблене м"яке
крісло,запитала моя неочікувана
гостя,обмацуючи своїм поглядом кожен м'яз
мого      тіла,котре я  так і не встиг нічим
прикрити,крім звиклої нічної білизни,простіше
трусів.
         Відкрита посмішка ,в поєднанні із
великими очима,колір котрих я так і не
розібрав,в цілому справила на мене приємне
враження,якби ж тільки цей візит не був у таку
рань.Запитання хто вона і навіщо тут так і
залишилося на моєму язиці,бо почувся
голосний сміх і за ним фраза з
неоднозначними інтонаціями :
         - Я собі уявляла чоловіка із іменем Аріель
більш жіночнішим,а не атлета із м'язами
Геркулеса!Приємне розчарування!!
         Я знав,що моє тіло досить розвинуте ,ще
б пак,довгочасні тренування у залі Таха,не
пройшли намарне, але що ця особа мала до
мого тіла ,ще й не виспаного?
       

История cоздания стихотворения: