Автор: Виктория Вербицкая
Тема:Философские стихи
Опубликовано: 2012-03-26 14:18:38
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Батьківщина

Заглядаю  я  в  очі  діброви:
Де  ти  ділась?  Скажи  ж  ти  мені.
Я  шукаю  ті  перші  дороги,
А  я  кличи  застиглі  дороги....
Де  в  пошані  раділи  сумні.

Я  візьму  твої  лиця  у  руки
І  скажу:  «Не  мовчи,  не  мовчи...»,
А  у  небі  лише  одні  круки,
А  на  тілі  −  сліди  ті  від  муки...
Мамо  рідна,  любити  навчи.

Мамо  рідна!  Ти  та  Батьківщина,
Що  нас  кликала  спрагло  в  бої!
Що  звала  нас  в  рівнини  свої,
І  що  квапила  у  височи́ни...
Вже  минули  останні  бої,
Квилить  листячком  перша  калина...

Лиш  я  чую,  як  плаче  ліщина,
Як  воркують  на  пні  голуби́,
Як  підбиті  вони  і  донині
Глядять  сумно  на  вічні  дуби...

Батьківщино!  Моя  Батьківщино!
Де  ділась?  Де?..  Озовись.
Плаче-гнеться  прадавня  калина,
І  розкрадена  дідова  вись.

История cоздания стихотворения: