Автор: Людмила Юферова
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2016-08-15 10:59:23
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Хатинко моя

Хатинко моя,
одинока стара сирота,
Шибками вдивляєшся
пильно щодня на дорогу,
А в мене пекуча
тривога в душі пророста,
Бо я тебе зрадила!
Я ж не хотіла, їй-Богу!

Осіння калина
тремтить під схололим вікном,
Червоними гронами
в шибу вистукує дрібно.
Небесні льони
посіріли, як день перед сном…
І ти зажурилась:
хазяйці тепер не потрібна.

Хатинко моя,
ти як пустка без теплих вогнів,
Комп’ютер-всезнайка
вже райдужним оком не блима…
Покинутий кіт
постарів, помарнів, зголоднів
Й сумний виглядає мене
золотими очима.

То доля така,
що погнала від рідних воріт,
Де й досі у жовтні
троянда стікає сльозами…
Я звикла уперто
життям прошкувати убрід
Й душею ридати,
страждаючи аж до нестями.

Я, звісно, приїду
зробити порядки в дворі,
Розрадити батька,
заїсти черешнями думи.
І будуть від болю
стогнати дерева старі,
Й наповниться серце моє
гігабайтами суму…

История cоздания стихотворения: