Автор: ГАЛА ВИТА
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2013-04-02 09:11:48

Пуп’янки вуст

Сонце  поволі торкалося тіла.
Соромилось глянути в вічі.
І тремтіла краплина світла
Немов намистина
На  вербову самотність нанизана.
Квітню…
Кохайся зі мною,
Любися….

Вийду,  -   ні людей, ні доріг, ні автівок,
Там де ноги самі вростають,
Де гілля пружне куйовдить вітер,
Де майорять небесні вітрила,
Де прапором наді мною крила…

Тріснула облуда .
Зелень сміхом приснула.
Лоскотно і чудно…навіть не зручно
Так свавільно рости,
Так шепотіти гучно.
Квітню на вушко співати.
Пелюсточка до пелюсточки – біло-рожеві шати.
Наскрізь кору стару протикати голками-стрілами
Любов пришивати. Оберігами.
Пуп’янки вуст підставляти  - цілуй, чи пихатий?
Квітню!
Квітню, чемний та щирий,
Голову на коліна тобі,
Гілля на груди
Схилила.
Серця твого аритмія,
Коріння моє до танцю,
До шалу
Збудила…
Стрепенися,  скинь останні брили чавунні.
Замкни в скрині, заховай десь в чулані
Зимове зчорніле драння.

Чуєш?!
Небо вже гомонить
На мові прадавніх богів,
Голосом  перших сміливих птахів.
Квітню, підспівуй!
Я  - повернулась!

02.04.13

История cоздания стихотворения: