Автор: ГАЛА ВИТА
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2015-03-11 10:58:54

полуничний лас

Так де ж та відповідь..
На денці часу, висьорбаного роками
Теплі і мокрі стерті зерня.
Торкаю  вустами …
зорі горнуться ніг …
гортаю тонкі паперові історії змін,
пальцям лоскотно від гадок,
і пірнає ніч у віск.
Запікся місяць-оладок.
На острівцях долонь запах
Чудодійно п’янких суниць
І твоїх дурнувато терпких цигарок…
Творяться так століття й дива.
Так де ж та відповідь..
Лише тінь землі на кінчику язика часу,
Відштовхни мене і кинь
В полуничну солодку кашу!
А ти голодом себе де морив?
Під дощем…
Чую відповідь.
Чую спів.
Вже, вже вправно сопілка заграла,
Ту що треба ти ноту взяв,
Полонина твоя згадала,
Полонянку взором прип’яв…
Не забув.
Роззув.
Лоскотав.

Дай збагну, удихну, хоч  зомлію, дай…
І котився час,
І спливали ми,
Мов минуле і майбутнє не про нас…
Ранку глас…
Дощу – хоч купи.
Копи – не копи, не запхнеш у кишені світ,
Не наточиш ниток з води,
Все пливе, мов стрій, -
Такий  споконвічний лад…
І тільки незрушні ми.
і полуничний лас*

* Лас, -су, м. Вкусъ, влеченіе, желаніе. « Кожний Івась ма свій лас»
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 344.

История cоздания стихотворения: