Автор: Оксана Ташпикова
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2022-10-18 17:45:26
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Невиліковний смуток

Якийсь невиліковний смуток завітав.

Він ходить босоніж по кромці моря,

Лишає він сліди в морських пісках.

Їх згодом хвилі змиють, це їх доля.





Та слідом знов являється важка хода -  

Глибокі риси прорізають дрібний щебінь.  

І норов свій вже не таїть вода

Ти їй не вчиниш опір, вона - кремінь.





І певний час триватиме ця гра:

Чи то морський пінг-понг, чи поле бою.

В очікуванні я вдивляюсь в небокрай:

Щоб знову Сонце сяяло над головою.

История cоздания стихотворения:

Я сиджу на березі моря , дивлюсь на хвилі



Але мені сумно