Автор: Григорий Божок
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2013-04-01 17:55:24
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ПРО ПОРТРЕТИ

                       1
Кого  у  думках   тримаєш,
Образ  того  сам й  плекаєш.
Якщо  думаєш  про  Бога,
Маєш  його  образ  строгий.
Та  згідно  «Старого  Завіту»
Він  не  дав  Свого  Портрета.
Вічний  Сам,  вічне  творив,
Сущих  п’ять  Епох  вчинив.
Перша – Ангели  величні,
Друга – Привиди  екзотичні,
Третя – Лемурійці  триокі,
Четверта – Атланти  високі,
П’ятою  пішли  Арійці,
Котрим  ми  вже  очевидці.
Далі  в  Бога  пішли  Ери
Для  Пророків – піонерів.
В  образі  Ісуса  Христа
Настала  Ера  золота.
Як  Арієць  вже  злюднів,
Бог  дав  відлік  із  віків.
Пішли  релігії,  стали  держави
В  діяннях  Апостолів,  Божої  слави.
Коли  ж  ми  з  вами  зажили,
То  вже  й  свій  відлік  почали!
                         2
Бог    Портрет  не  залишив,
Малювати  Себе    заборонив.
(Щоб  ти  в  портреті  напартачив,
Коли  Бога   ніхто  не  бачив!
Сановники і багатії  Бога  не  чують,
Його  й  себе  в  церквах  малюють!)
Правда,  і  Надлюдей  ніхто  не  знає,
Малювати  їх  Бог  не  забороняє!
А  Пророків,  Апостолів,  Своїх  Синів,
Малюй  як  можеш,  Бог  не  боронив.
То  ж  собі  любому  звичну  подобу
Малюють   всі  нації  і  всі  народи.
                            3
Слово  Боже  я  шаную,
Його  портрета  не  малюю.
Знаю,  що першим  було  Слово,
То  я  й  беру  його  в  основу.
Дивлюсь,  спостерігаю,  не  спішу,
Словесно  про  сучасників  пишу.
Співаю  у  віншувальні  децибели
Свої  портрети,  як  новели.
Я  ні  на  що не  претендую,
Лиш  кого  бачив,  тих  й  малюю!
Пишу  портрети  сучасного  покоління -
З  лиця,  чи  узагальнюю  сумлінно.
Людство  йде  дорогою  віків,
А  мої  портрети – лиш  стежкою  років!
Серед  всього  нашого  народу
Мені  лиш  справжні  до  вподоби.
                              4
Коли  я  зараз  бачу  покоління  славне,
То  відчуваю  в  ньому  похідне  і  справжнє.
Похідне  походить  поки  буде  сите,
А  справжнє  буде  жити  і  творити!
То  ж  усамітнююсь  з  думками  на  одинці,
Й  пишу  портрети  справжніх  українців.
Всіх  живущих  в  Україні  поколінь
Взяв  та  й  на  десятки  поділив.
До  десяти  років – це  портрет  Маші,
Щиро  люблю  це  сьогодення  наше!
До  двадцяти - я  Галочку  малюю,
Люблю,  ціную,  скучаю  і  сумую!
Сюди  ж  студентку  я  включаю -
Незвичну  Марійку  люблю  і  поважаю!
До  тридцяти - красунечка  Людмила,
Богу,  людям  і  мені  люба  й  мила!
До  сорока  - безстрашний  Ярослав,
Котрий  тернистий  правди  шлях  обрав!
Щаслива  мама і  дружина  Катерина,
Що  рід    пестить  для  України!
До  п’ятдесяти - представник  справжньої   еліти
Борис – трудящий і  хороший  сільський  вчитель!
До  шістдесяти  - чарівна  Валентина,
Стійка  і  загартована  в  трудах  Людина!
Тамару  дуже  люблю  і  поважаю,
Що  самовіддану  і  щиру  душу  має.   
До  сімдесяти  і  більше – Андрій  вправний,
Бувший  науковець  і  землероб  славний!
                        *
Портрети,  майже,  всі  натуру  мають.
Ім’я  -  сам  обираю  й  благословляю.
Як  хтось  портрети  почитає,
То  може  й  сам  себе  впізнає!
                   20.11. 2011р., Київ.

История cоздания стихотворения: