Автор: Я Есть
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2022-12-05 08:02:50
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Обережно: не про любов!

#Кошмарики

Ох, нарешті дочекалась: вдома я сама.
Вечір проведу прекрасно - сумнівів нема.
Приготую на вечерю щось делікатесне,
а для настрою у мене є вино чудесне.

Запалю свічки красиві, відчиню вікно -
щоб було так романтично, наче у кіно.
Буду мріяти про принца (чи про Вітю-свата),
а як мріяти набридне, можна й почитати.

Я книжки предпочитаю ті, що про любов.
Чоловік глузує з мене: "Дєтский сад, їй-бо".
Принесла сусідка книжку - "Красниє закати".
Каже, вражена настільки, що не може спати.

На обкладинці красивий чоловік блідий
поглядом гіпнотизує: "Я чекаю...Йди..."
Йду вже, любий, дочекайся. Зараз ляжу в ліжко
і порину з головою у любовну книжку.

Раптом вимкнулося світло... Добре свічка є.
І чогось собака виє, не перестає...
Про вікно я теж забула, дурепа патлата, -
влізьте всі, кому не ліньки, обворуйте хату!

Треба встати зачинити те кляте вікно.
Тільки раптом засвітилось, як екран, воно,
тінь з'явилася на ньому начебто знайома,
а по тілу розлилася неймовірна втома.

Ворухнутися не можу, мовби нежива.
Залишилася живою тільки голова:
в ній думки, неначе коні скажені, гарцюють,
вухо чешеться, а зуби дрібушки танцюють.

А собака виє, виє, ніби в хаті мрець.
Серце тьохнуло й завмерло - ох, не взяв би
грець...
Силует заворушився і до мене рушив.
В голові немов сирена: це по мою душу!

Довгі пальці з пазурами і лице бліде.
Думка вперта причепилась і ніяк не йде:
це ж ніхто не порятує і не допоможе.
Лиш на Бога вся надія: спаси мене, Боже!

Гість страшний все ближче, ближче... Тьма в його
очах...
Вже рукою дотягнувся до мого плеча...
Гострі ікла показались в посмішці зловісній...
Крові ти моєї хочеш? Щоб ти, ірод, тріснув!

В голові ввімкнувся голос неживий, чужий:
"Дам тобі я насолоду... Будеш вічно жить...
Біль минеться за хвилину... Вір мені, красуне..."
Шкірить ікла і настирно до горлянки суне.

Як не хочеться вмирати... Я ще ж молода!
Це ж зостанеться від мене тільки тінь бліда.
Це ж тепер в тісній могилі буду днями спати,
кігті відрощу та ікла, щоб людей лякати.

Чоловік не буде довго в траурі страждать -
Вєрка враз його обкрутить, нічого й гадать.
А свекруха на весілля вдягне мої буси?!
Ні, чекайте, я не згодна! Вихід бути мусить!

Геть від мене, кровопивце, - їла я часник!
Слабість ніби відступила, страх поволі зник.
Якби просто так здалася, не була б собою:
приловчилася й хвицнула упиря ногою!

Потім книжку швиргонула в голову йому -
він зубами тільки клацнув і пірнув у тьму.
Я ж схопила срібний ножик і салату миску:
як припреться яка нечисть - отрима по писку!

Так і спала із салатом і з ножем в руці.
Вранці встала... Що, наснились всі дива оці?
Грім побий мою сусідку і її "Закати":
те, що книжка про вампірів, не могла сказати?!  

25.11.2022

История cоздания стихотворения: