Нет статуса

Автор: Шон Маклех
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2013-08-09 01:32:30
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Бруно

«Et ego flebam multum quoniam nemo dignus inventus est aperire librum, nec videre eum.»
(Apocalypsis Ioannis Divina. 5,4.)

Бруно жив на вулиці Яскравих Ліхтарів. Як довго він там жив не пам’ятав ніхто – з людей не лишилося його сучасників, а будинки на вулиці були всі старіші за нього: який на століття, який на цілих три. Папір, що зберігав знаки про його дату народження пожовтів і вицвів, книжкові воші зробили там дірку якраз, де була позначені число і рік. Так, що ні Бруно, ні всі жителі вулиці Яскравих ліхтарів не знали як довго він там живе. Самому Бруно це теж було не цікаво. Яка, зрештою, різниця, скільки він на світі, на цій вулиці і в цьому місті з химерною назвою живе? Він знав лише, що його дід і його прадід і всі предки до десятого коліна жили на цій вулиці. А звідки його пращур у це місто прийшов і коли, і що тут шукав – того не знав ніхто.

Бруно торгував старими книгами в крамниці, що нагадувала комірчину – на першому поверсі. У тій же крамниці і жив. Торгівля книгами приносила мізерний прибуток: у місті з химерною назвою книг купували і читали все менше і менше. А старих книг не купували взагалі. Вряди-годи заходив в крамницю якийсь любитель старовини і порпався серед старезних фоліантів у шкіряних палітурках. Бруно такі відвідувачі не цікавили: вони цінували в книгах їхній вік, а не зміст. Бруно колись виглядав свого покупця – отого самого, який захоче отримати ту саму книгу – оту товсту і важку, в якій написана Істина. Він прийде колись за цією книгою – оцей шукач. Він буде юним з палаючими очима. Йому Бруно просто подарує цю книгу – бо треба комусь бути носієм Істини – єдиної, головної і всеосяжної яка сховалася в оцій книзі між чорними знаками у безодні між словами. Але цей Шукач не приходив і не приходив, і Бруно зрозумів, що він не прийде ніколи – Істина перестала цікавити людей. У книгах вони бачили лише розвагу, а таких книг у крамниці Бруно не було.

Бруно щоденно виконував свій звичний ритуал – стирав пил з книжок, дивився чи не завелась десь книжкова воша, мив скло і вивіску над крамницею: «Старі книги – Крамниця  Бруно».

Іноді вечорами до нього заходив музикант на ім’я Адам, що жив поверхом вище: він грав йому старовинні мелодії на скрипці з чорного дерева, а Бруно – цей єдиний поціновував мелодій забутих часів у місті з дивною назвою тихо зітхав. Іноді вони розмовляли про одного художника, що давно помер, картини якого були на сторінках важкої книги, яку так любив гортати Бруно. Цю книгу він нікому не продавав, хоча завжди виставляв її на вітрині. Цю книгу найчастіше хотіли купити у Бруно – бо вона була з картинками.

Якось осіннього вечора до Бруно знову зайшов Адам – але цього разу без скрипки і якийсь стривожений. Він не захотів пити чай і говорити про художника. А сівши за стіл сказав: «Бруно! Послухай мене уважно! Тобі треба сховати всі книги у важкі скрині. А скрині помістити у пивницю. А сам ти мусиш їхати з цього міста геть, бо йде біда. Поїдеш в одне село в горах до мого знайомого і будеш торгувати молоком. Або годувати худобу. Бо прийшли погані часи. Мені наказали грати в міському оркестрі якісь огидні і примітивні мелодії – я не хочу, але мушу – нема на то ради. Наша вулиця вже не називається вулицею Яскравих Ліхтарів, а називається вулицею Вождя. Вчора на площі зібралось багато народу і вусатий чоловік в військовій формі говорив, що в країні незабаром настане Епоха Великого Щастя. Всі будуть радісні і щасливі. Але загальному щастю заважають ті, хто книжками баламутить народ, вносить у голови людей сум’яття і запитання, сумніви і зневіру. І, мовляв, потрібно всіх, хто книжки пише, читає і поширює знищити разом з книжками, бо суть вони вороги загального щастя і радості. У відповідь жителі міста кричали від захвату і махали червоними прапорами з якимсь кривим знаком, а у відповідь на запитання, хто піде знищувати все, що заважає загальному щастю, радості і вільній праці всі підняли догори руки. Тобі не можна лишатися тут, де всі знають, що ти зберігав книги.»

На це Бруно відповів: «Той вусатий чоловік не правий – він або дуже помиляється, або навмисно вводить людей в оману – книги не можуть заважати ні щастю, ні радості, ні вільній праці. Якщо у людей не буде запитань і сумнівів – вони перестануть бути людьми. Якщо б він зустрівся мені, я б поговорив би з ним – він би зрозумів свої помилки. Але він не прийде і не захоче говорити зі мною, якщо навіть я піду до нього. Не поїду я нікуди і не буди ховати свої книги ні у пивницю, ні у землю: чого буде вартий світ в якому ті, хто беріг Істину раптом будуть тікати від неї і зрікатися своєї справи? А може саме зараз до мене йде Шукач Істини саме за тією Книгою Яку Давно Ніхто Не Читав І Ніхто Ніколи Не Розумів? Не гоже тікати від смерті тому, хто давно зрозумів, що смерть це лише омана, лише хисткий міст між двома перевтіленнями. Я надто довго жив на світі, щоб боятися чогось чи тікати від неминучого.»

Адам пішов у свою кімнатку з одним вікном і розтрощив свою скрипку, бо зрозумів, що ніхто більше не оцінить його музики.

А наступного дня мимо крамниці Бруно проходили молоді люди у яких на обличчях не було ні тіні сумнів. Вони намалювали на склі крамниці знак. Бруно впізнав цей знак – не образився і не здивувався, що саме цей знак намалювали на склі його крамниці – давній як світ. Лише подумав, що ті молоді люди зовсім не той зміст вкладають в цей знак, який бачив у ньому Бруно.

Вночі скло в крамниці Бруно розбили – Бруно ще подумав, що це навіть красиво, коли уламки скла виблискують у променях ранкового сонця. І ще подумав, що сьогодні прийде до нього його Смерть – він так її і уявляв – не старою відьмою, а молодим юнаком без тіні сумнівів на обличчі, зі скляним поглядом, за яким не ховається жодної думки.

Через тиждень жителі міста забули про Бруно, ніхто навіть не згадував про його існування. У крамниці Бруно тепер торгували свіжим м’ясом – дебелий різник відважував покупцям литочки та ребра свиней. А книги Бруно – разом з тією, в якій була написана Істина – спалили. Навіть не на площі під гиготіння юрби, а в новій котельні. Бо бракувало вугілля у місті з химерною назвою.

История cоздания стихотворения:

1
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 891

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 7.
"сьогодні прийде до нього його Смерть – він так її і уявляв – не старою відьмою, а молодим юнаком без тіні сумнівів на обличчі, зі скляним поглядом, за яким не ховається жодної думки"

что-то пошло не так- и старою и старим и юнаком - все - почти все - без тіні сумнівів
2020-06-03 03:00:03
Можливо..... Цей текст - така собі притча про події які постійно повторюються в різних країнах і по різному....
2020-06-10 01:45:32
Отлично пишите,Шон...убаюкивающе...С Уважением,Андрей.
2016-03-11 07:54:07
Дякую за такий відгук! Хоча не зовсім розумію, чому ця річ "присипляє". Ця новела трагічна...
2016-03-11 11:50:32
Я не имею в виду смысл повествования,а сам стиль изложения...Несколько напоминает Андрея Платонова,хотя писал он на русском...и весьма трагично...
2016-03-11 12:20:27
Спасибо за такое сравнение! Я читал Андрея Платонова - это был гениальный писатель. Мне, разумеется. до него далеко...
2016-03-16 21:27:13
Дуже сумно. А пишете Ви дуже цікаво - читаю і відчуваю бажання ще читати. Дякую Вам.
2015-10-24 22:49:42
Дякую за такий відгук! Намагаюсь писати змістовно. Сподіваюсь, що інколи в мене виходить написати літературні річ, яка чогось вартує...
2016-03-11 11:49:47
"мне кажется, что ваш рассказ просто как свидетельство слов, сказанных выше: во все времена это будет происходить до скончания века сего ..."

… - невже це із віри в Нього?
невже це із Його навчань?
то саме ЦЕ залишав Він
у спадок тим,
кого породив бажанням своїм?
і – Любов'ю, від Любові породив?!
невже Він вартий віри і поклоніння?
жертви ціною в ЖИТТЯ?..
і то так має тривати "до кінця днів"?
невже бруно,
вже інші бруно
мають бути вбиті кожним століттям?
роком?
днем сьогоднішнім?..
(а Істина ще довго горітиме
на площах сього світу...)
2015-01-26 19:29:11
Дякую за цікавий відгук на мій сумний твір....
2015-01-31 21:06:52
Глава 15.



17 Сие заповедаю вам, да любите друг друга.



18 Если мир вас ненавидит, знайте, что Меня прежде вас возненавидел.



20 ... раб не больше господина своего. Если Меня гнали, будут гнать и вас; если Мое слово соблюдали, будут соблюдать и ваше.



Глава 16.



1Сие сказал Я вам, чтобы вы не соблазнились.

/испугались, отчаялись/



2... наступает время, когда всякий, убивающий вас, будет думать, что он тем служит Богу.



Евангелие от Иоанна



мне кажется, что ваш рассказ просто как свидетельство слов сказанных выше, во все времена это будет происходить до скончания века сего ...,

но всегда будут души несущие себя как факелы в ночи и ничто не затушит их ...



С ув.

Дюйм
2013-08-09 14:43:52
Спасибо за понимание и интересный отзыв!
2013-08-09 14:45:39
Шановний Шон! З Вашого дозволу викладу старий текст, який, на мою думку, співпадае, в деякій мірі, з Вашим оповіданням... І широ Вам дякую!



З обличчям, наче калька,

Всіма забута лялька,

В хустині з павутиння,

За склом в кутку сидить…



А вулиця вітрину

Очима пробігає,

Та жоден не помітить,

Що поруч щастя мить!



Але вона чекає…

І кожного вітає…

За «посмішкою» міма,

Душа давно болить!



В очах великих, чорних,

Вогонь ледь-ледь жевріє…

Побачить хтось, пригорне,

Подарить, знов, надію!



На фарби і наряди,

Які давно носила.

Та на ім’я і славу,

Що майстрові зробила!



За це, колись, тендітну,

Так схожу на людину,

В музеї розмістили,

Мов рідкісну картину!



Міняли, правда, зрідка,

Старий наряд на кращий.

І в зачіску, де квітка,

Вплели косу поважче.



Спливали дні і роки,

Мінялись люди й зали,

Та біля ляльки, кроки,

Завжди призупиняли.



В ній відчували душу,

Якесь тепло і силу!

Шмат порцеляни з плюшем,

А серце – тріпотіло!



Хтось жінку мрії бачив,

Хтось – зірку із кіно.

Один, колись, зазначив:

- Я знав її давно!



Так схожа на сусідку!

Ні, більше на знайому!

Кажу вам тут, при свідках -

Вона мені відома!



І лялька цим пишалась!...

Аж раптом в залі крик:

- Не наше це мистецтво,

Прибрати на смітник!



Якийсь «пішак» культури,

Геть знає, що і як:

- В країні диктатури

Це дуже низький смак!





Снопи, серпи і коси,

І, звісно, трактори -

Потрібно це підносить,

Ось наші «вектори»!



Так, панна, опинилась

За склом в кутку вітрини.

І тільки в «світ» ліхтарний

Виходить кожну ніч.



Чека й не розуміє:

- Краса ж бо, не старіє!

Агов, почуйте, люди!

Ви ж є серед облич!
2013-08-09 10:12:26
Дякую за ткий змістоіний і поетичний відгук!
2013-08-09 14:29:22
Почему-то образ Бруно у меня ассоциировался с Вами самим, а Искателя - со мной. История близка и понятна мне, живу в стране, где эта история произошла. К сожалению, история эта может сегодня повториться. К счастью, в самой разнесчастной стране всегда и во все времена есть хотя бы один Хранитель и один Искатель, жаль только что некоторые книги уже не вернуть из пепла.
2013-08-09 09:57:54
Подобные истории происходили в разных странах и в разные времена. К сожалению.... Вспомнилась цитата Мао Цзе-Дуна: "Если умеешь читать - читай только цитатник Мао! Если умеешь писать - пиши только Да Цзы Бао!"
Спасибо за такой интересный отзыв....
2013-08-09 14:23:47
Современные технологии...Пепел сожжённого тела человека запаянного в стеклянной колбе помещается в энергетическое поле проявляется голограмма сожжонного тела человека.
2016-03-02 21:43:12
Хочу посмотреть на сие. Только без ссылок на отфотошопленные картинки и рассуждения шарлатанов, как и всегда, бездоказательные.
2016-03-03 00:43:02
Геннадий, вы конечно большой Фома, На западе, гнилом в духовном... модно пепел сожжённого родственика по современной технологии превращают в кристаллик алмаза в (камень). А как известно камни используются как хранилища информации. Вопрос камень несёт информацию, а пепел нет - мир един всё во всём.Для чего колдуны для порчи должны иметь хоть чтото об объекте А Вуду делает куклу
2016-03-03 06:51:43
Так покажите ж информацию из этого камня. Чего проще? Король гол.
2016-03-03 16:08:28

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
В прямом эфире
Душевно откликнулось, дорогая Жанетта!
С теплом души к твоей душе,
Рецензия от:
Елена Максимова
2024-03-29 08:55:12
Один, услышав, утвердился...
Другой, напротив, обозлился,-
Их, к сожаленью, большинство...
Иисус собрать детей стремился,
А сатана над Ним глумился,
Распространяя ложь и зло!..
Так и сегодня происходит.
Не научился мир любви!..
Святую Истину находит
Душою кроткий в эти дни!
Рецензия от:
Василий Омельченко
2024-03-29 07:39:50
Просто чудово! До чого ж мальовнично, з великим почуттям описана звичайна, на перший погляд, подорож! Нових вражень і добрих пригод!
Рецензия от:
Владимир Рудов
2024-03-29 06:50:33
На форуме обсуждают
Іде вуйко Хрещатиком - 

Приїжджа людина. 

Запитує у зустрічних: 

- А котра година? 

Перехожі пробiгають, 

Позиркують скоса. 

Той рук(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 09:59:39
Коли забув ти рідну мову —

яка б та мова не була —

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.


Коли в дорогу ти збирався,

каз(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 08:29:11
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.