Автор: Сашко
Тема:Психологическая проза
Опубликовано: 2018-12-29 01:03:08
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Почуття на папері. Поганий настрій (Проза, особисте. 12.2018)

Якось не зручно про таке писати, але, щось мені
підказує, що це необхідно зробити.
Отже, щось учора я був у поганому настрої (
останніми роками, це доволі часто зі мною
трапляється).Чи то через те, що вже тиждень
минув
з моменту як у жінки закінчилися місячні, а
фізичного зв'язку з нею так і не було, чи то через
те,
що останнім часом дуже важко з нею взагалі
знаходити спільну мову, бо на всі пропозиції,
претензії, критику її дій – чую у відповідь лише
смішки, або напади зі сльозами, докори у
упередженості моїх дій.Чи то, може, тому був
поганий настрій, що останнім часом я погано
сплю,
не висипаюся, чую як молодший син Матвій
бухикає
то серед ночі, то зранку – а жінка каже, що я усе
вигадую; чи через те, що вчора підтягувався (
перший раз за декілька років) і сьогодні так
болять
м'язи...
Отже, був я у поганому настрої, і спало мені на
думку, що, жінка так себе поводе з певної
причини і
з певною метою. Не виходили у мене з голови її
висловлювання з різних часів нашого сімейного
життя, як от:
-я більше тебе заробляю, і також втомлююся;
- так, я не проти того, щоб за близькі стосунки ти
мені платив гроші,
- я теж людина, і теж втомлююся, і нічого не хочу
робити;
- чому мене не можна любити просто так, ні за
що?;
-ти знаєш скільки проектів я тягну?, тобі
показати
мою переписку?;
-чого це я проти фізичних стосунків, це ти не
хочеш,
бо ти відвернувся і сам не приходив...;
-ти, як завжди, щось усе вигадав.
Та незабутнє тещіне, коли я напідпитку дуже
сильно
поранив собі долоню і потрапив до лікарні:
-не треба ходити до нього, не провідуй, нехай
спробує, як воно, без вас...
(Інколи я ловлю себе на думці, що «нехай
спробує,
як воно без вас» - в усіх домашніх чварах
супутником супроводжує мене подружнім
життям, і
кожного разу я пробую: як воно - без нєї:
готувати,
прибирати, робити покупки, відпочивати, гуляти з
дітьми, дивитися за дітьми, прати, ділитися
якимись
думками, працювати, щось лагодити або
ремонтувати, щось планувати, думати, як
виходити з
складного становища). І, як наслідок, на думку
мені
спало, що (з мого власного досвіду) жінка (
дружина) слухає і виконує якісь вимоги тільки
того -
хто, вибачаюсь, трахає її і плате їй за це гроші; всі
інші, та все інше- таке... Робе це вона ( з її слів)
тільки заради грошей для сім'ї, не дивлячись
на те, що самій сім'ї вона зовсім не приділяє
уваги:
бо щось готувати – нема коли, прибирати- нема
коли, доглядати дітей – не виходе і нема коли,
вчити
і перевіряти домашнє завдання – не виходе і
нема
коли, входити у статеві стосунки з чоловіком,- не
хочеться і навіщо, щоб ще заводити дітей, чи для
чого це діло взагалі потрібно, обійдеться,
потерпе, (
приходьте завтра)..., та, навіть після себе помити
чашечку, та сховати їжу у холодильник – не
хочеться, потім, колись.
Але:
-затриматися на роботі – не обговорюється;
- попрацювати вночі – аж бігом;
- попрацювати на вихідних – малій дитині
мультики
без обмежень, старшій – роби що хочеш – бо
мама
«по роботі»;
- приділити хоч якусь увагу домашнім
обов’язками,
прибиранню, приготування їжі – давай разом, а,
коли у тебе так гарно виходе – роби сам, чи тобі
важко, для сім'ї ж робиш...
Оскільки ні фізично ( як то природою
передбачено у
людей), ні морально «трахати» свою жінку через
відсутність її згоди я не можу, а, тим більше,
беручі до уваги її байдужість до цього процесу – і
не
хочу; це дивне створіння цілком
задовольняється
процесом (високооплачуваного) морального не
те
що трахання -а гвалтування на роботі.
Відповідно,
значимість дружини у своїх очах сильно зростає:
- від складності і об’єму виконаних завдань;
- від величини і глибини перенесеної не
справедливості, морального приниження (
гвалтування);
- від вдвічі більшої ніж у чоловіка зарплатні;
- від пихи за саму себе перед єдиним кого
вона
на цім світі любе і кохає – своєю мамою, за те,
що
вона ( доча) змогла, досягла вдвічі,
втричі більше усіх інших, що вона задніх не пасе
(школа на відмінно, ліцей-теж, музична школа,
інститут на відмінно, сім’я,  двоє діточок, гарна
робота, у сім’ї усе гаразд, чоловік тимчасово не
вживає  алкогольні напої, а як почне – «будєм
любить друг друга на расстоянии», «а до тих пір,
гаразд – я, ще почекаю»...) і мамі є чим (ким)
пишатися!
Та, якось, поганий настрій – та й поганий. Ні
посмішки жінки, ні її показана працьовитість, ні
«гарного дня» -не допомагають, а навпаки -
обурюють. Кожного разу – «гарного дня», ніби ця
фраза щось здатна змінити, зробити краще.
Хочеться кричати: -« а, ти, що зробила, щоб цей
день, бодай трохи, був гарним, що?!».
Так, прямую на роботу.
Сьогодні зимно -зимно. Усю ніч мело, а вранці –
усе
біле – біле. Дерева мов повністю одягнені
пухким
сніговими вбранням. Це зовсім не схоже
на порошок, чи муку, радше нагадує щось, та не
збагну що. Вночі вітер, мабуть мів у одну сторону,
тому і стволи дерев теж «вдягнені» у рівномірні
знизу до кінчиків гілок «чохли» з снігу. Так, коли
проходиш парком повз дерева, якщо дивитись
під
визначеним напрямком біла поверхня землі –
зливається з білими стволами дерев, майже
повністю стираючи контури...
Дивлюсь на це: красиво, ново, не пам'ятаю, за 39
років життя, щоб колись таке бачив зимою. Нема
бажання: ні слухати музику, ні сумувати. Єдине,
що хочеться – вбирати цю дивовижну зимню
красу,
навіть не фотографувати, але, і це – теж.
Може це нетипово, але, я не відчуваю ніяку руку
ніякого творця який це зробив, ніякого
«розумного
задуму», не відчуваю якогось захопленого
піднесення від чогось дивовижного – бо це
зовсім
навпаки, це скоріше природно, це, якось рідно, бо
навкруги – природа, а я її частина. Колись,
одного
разу усвідомивши цю просту річ, мене давно
перестали бентежить чужі, штучні релігійні
«православні» думки, химери, страхи, відчай,
безвихідь. Я бачу гарне явище природи, яка
може
бути різною – як настрій у людини: сьогодні
неймовірна краса, а вже завтра – усе розтане, і
буде
брудно і сиро, а потім, ще й підморозе...
І, здається, щось треба зробити, щось зовсім не
складне, от-от, ще трошки - і настрій
покращиться.
Можливо, для кожного – щось особисте, а для
мене - вилити усю невеселу розповідь на папері
(чи
в електронному вигляді), і щоб її прочитала
бодай
одна людина, бажано рідна, та, що там рідна – та
сама, моя дружина. Коли вже мої слова не
можуть її
торкнути.
І все стане на свої місця.

История cоздания стихотворения:

Вічні подружні з'ясування відносини, та постійні
хвилювання з цього приводу. Написане -
особисте,
носе інтимний характер, без бажання когось
конкретного образити, а скоріше - вирішити мою
особисту проблему.
Викладено - щоб десь не загубилось, як дещо
незворотно загубилось.