Автор: Сашко
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2021-02-13 22:03:24
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Почуття на папері. Обурення. (Проза, особисте. Вівторок 3-тє лютого 2021-го року)

Напередодні (2-ге лютого) таке обурення на
мене «впало», що не поділитись з кимось я не
міг, не хочеться бути кладовищем похованих
емоційних нервово напружених, живих моментів  
мого життя.
Отже, ніщо, начебто не вказувало, на те, що
станеться вибух, а він не тільки стався, а й
своїми уламками глибоко поранив і мене і моїх
любих рідних. На роботі сьогодні я працював з
будівельниками, які розбивали старий
фундамент, що з року в рік поступово сідав
глибше і додавав чимало клопоту слюсареві
ремонтних робіт Андрію, який щорічно підкладав
під станину тонкі пластинки заліза, та лаявся
через це. Робота тягнулася у своєму
неквапливому розміреному  ритмі, я від
надлишку вільного часу встигав і повозити тачку
з боєм від фундаменту, і підтягуватися, і
почитати книжку на смартфоні, і попрацювати
відбійним молотком. На час закінчення робочого
дня я відчував приємну втому від роботи і
задоволення від виконаного обов'язку.
Після роботи, забравши молодшого сина Матвія
з дитячого садочка ми не квапливо пішли
робити покупки. Як завжди, довелося його
вмовляти, щоб він склав мені товариство, як
завжди, він відмовлявся й опирався, як завжди,
я вчинив по своєму і мимо його волі потяг його з
собою по магазинах. Наша подорож поступово
перейшла в приємну прогулянку вигідну для нас
обох. Матвій ніс свого пакетика з іграшками
(який він щодня бере до дитячого садочку), я ніс
свій пакет з порожньою (вимитою) банкою від
обіду. Так ми зайшли до одного магазину, потім
до другого й придбали там все, що було
необхідно, навіть картку з якимось героєм для
Матвія. Діставши пакети з камери схову я трохи
втратив пильність – треба було знайти місце для
покупок і нарешті впорядкувавши їх, ми рушили
додому. Ми вже майже дійшли до нашого
будинку, коли я помітив, що у Матвія немає його
пакета з іграшками. Ми чимшвидше рушили
знову до магазину, сподіваючись, що все
обійдеться і пакет знайдеться. Дорогою я
намагався докоряти Матвію за його неуважність
та розгубленість, навіть погрожував, що більше
не куплю йому жодної іграшки ніколи. Чим
ближче ми підходили до магазину, тим сильніше
наростало моє обурення, адже Матвій навіть не
був засмучений, він холоднокровно відбивав усі
мої емоційні напади й відповідав влучним
звинувачуванням мене самого. Та ось,
знайшовся пакет з іграшками, виявляється його
миттєво прибрав охоронець і відразу повернув
нам на наше прохання. Ми знов вирушили
додому. Вже ввечері, коли я мостився спати,
десь о 21-й годині вдома піднявся галас: Матвій
вмовив, щоб не сказати змусив дружину купати
його
і при цьому у ванній він кричав, верещав,
бризкався водою. А дружина спокійно на це
споглядала; її спроби втихомирити Матвія, як
завжди, не мали ані малого успіху  і вона просто
дивилась на це дійство. Я підвівся з ліжка і
попросив не шуміти, поводитися тихіше, адже я
втомився на роботі, хотів відпочивати.
І дійсно, от що значить поважати батька, все
вмить замовкло, але при цьому дружина
підкреслено
розмовляла гучним шепотінням, а Матвій, коли
шепотів, а коли й верещав. Та, на моє щастя,
дуже скоро я заснув, і вже не чув ані розмов,  ані
дитячу аудіо казку, яку щовечора вмикає Матвій,
щоб легше засинати.
Зранку я подивитися на жінку, що спала і вид її
мене неприємно вразив – волосся чи то
намокло, чи то забруднилося, і ніби прилипло до
голови (жінка часто сильно пітніє під час сну)
весь зовнішній вигляд нагадував зіжмакану
газету, втома так впадала в око, що здавалося,
ніби жінку усю ніч хтось топтав. Не зважаючи на
майбутню помсту (авжеж з боку жінки) я озвучив
це їй.
День минув і я думав він вже ніколи не
повториться. Але настав ранок наступного дня 3-
тє лютого 2021 го року. І новий день минав так
само, і після роботи я також йшов забирати
Матвія з дитячого садочка, хіба що дорогою я
зустрів свого старшого сина Івана, який вирішив
після додаткових занять з англійської мови
прогулятися, зустрітися зі мною і Матвія ми
забирали вже разом. Тоді зайшли до аптеки, у
супермаркет, де щось купили. Ваня замовив для
себе маленьку пляшку Кока-Коли, яку вони з
Матвієм разом дорогою додому і випили.
Додому ми зайшли з порожньою пляшкою і
побачили наступну картину: жінка хазяйнувала
на кухні. Робила вона це в дуже не зручний
спосіб: в одній руці мобільний телефон біля вуха,
іншою вона клала на сковорідку білу від муки
рибу. На все приміщення лунала показово гучна,
бадьора, робоча розмова. Ми зняли вуличний
верхній одяг, помили руки, але розмова йшла
далі у своєму порядку. Я помітив, що на другому
кінці був якийсь чоловік. Дружина розмовляла
швидко, бадьоро, геть без емоцій,
навіть трохи сухо і гучно. Останнім часом,
мабуть, десь з рік мене непокоять такі вирішення
робочих моментів геть поза робочим часом в
проміжку від 17:00 і впритул до 21:00. Я «досить
дорослий», і цілком розумію це виробнича
необхідність, обговорення деталей та іншого.
Але мені вже давно почало це набридати: адже
заповнюється (крадеться) час який жінка
повинна приділяти сім'ї: чоловіку, дітям, вечері,
відпочинку біля телевізора або ще якось. Я
подумав: добре було б взяти телефон і сказати
цьому чоловікові, щоб він, якщо це на стільки
важливо для нього і моєї дружини забрав її в
якесь інше приміщення (місце) і там з нею
вирішував їхні робочі моменти. Вирішувати їх в
моїй квартирі, в моїй сім'ї, в час, що повинен
приділятися мені й дітям  (ще й за рабську згоду
дружини) я вважав зрадою і зухвалою
насмішкою над мною і дітьми. Саме сьогодні в
цей момент чаша мого терпіння була
переповнена. Не в перше мені доводилося чути
такі розмови. Інколи вони супроводжувалися
сором'язливим по японському  тендітним  
сміхом дружини, посмішками, мокрими
очима. Мені так нагадався спосіб поведінки
собак. Біля нашої роботи мешкають бродячі
собаки. Вони стережуть гаражний кооператив.
Власники машин і сторожа їх підгодовують і ми
ідучи на роботу, також інколи чимось їх
підгодовуємо. Саме біля забору роботи мешкає
група сук, кабелі тримаються групою окремо.
Над групою сук є вожак. Можна літературно його
назвати альфа самцем. Іноді він катує декотрих
зі своїх наложниць, мов сутенер повій.  Ті
безпорадно лежать перед ним на спині й
скавучать поки він агресивно вишкіряючи зуби
гризе їх за все що попаде. Це мені так нагадало
переговори дружини, що важко передати мої
відчуття.
Та нарешті розмова на кухні скінчилася.
Дружина побачила порожню пляшку з під Кока-
Коли.
Каже грайливо наполегливим тоном:
- а мені Кока-Коли? Іди до магазину, купи й мені!
Поки смажилася риба, поки жінка ставила
тарілки й насипала пюре я вже встиг поїсти
(щось інше) і з чаєм пішов до іншої кімнати.
Мабуть, минуло хвилин 10, мобільний телефон
Дружини знову задзвонив. В цей раз розмова
була
дещо іншого характеру. Сполохано, збентежено,
з тривогою вона стрімголов побігла за
комп'ютер і засіла за ним на добру годину, чи
більше. По закінченню вона повернулася на
кухню, де все було залишене на столі, хіба що
діти поїли та так усе і покинули. Подивившись на
цю відверто неприємну картину дружина
прибирала, чи ні, тоді сіла в кімнаті й
підкреслено показово почала відпочивати. Мені
це нагадало відпочинок після сексу. Але сексу
який відбувся з моєю дружиною у мене на очах
без моєї участі… Далі лунає вже не прохання, а
скоріше наказ:
- хочу Кока-Коли! Іди у магазин купи!
Мене обурило. На думку спали рядки з казки
Пушкіна про золоту рибку. Я просто офігів.
Ввечері, коли я влігся, мов за сценарієм
вчорашнього дня, історія з купанням, криками й
верещанням, нічною аудіо книгою все
повторилося.
Я був дуже сердитий на таке відверте відкрите
зневажання мною. Та всі, нарешті, заснули. А в
мене сон минув. Нервове збудження геть його
перебило. І я довго крутився та багато про що
передумав. З того що пам'ятаю – я зміг зробити
висновок, що життя моєї дружини  базується
(лежить) на трьох китах: роботі, підкреслено
показового відпочинку після роботи, і сну. Все
інше і всі інші її геть не зворушують: ані ранкове
прокидання з приготуванням сніданку чи
заварюванням чаю, ані процедура чищення зубів
з дітьми, ані заведення до дитячого садочку, ані
забирання у вечері, ані купівля продуктів та
приготування їжі заздалегідь (а не в останній
момент), ані прибирання у квартирі, наведення
порядку, ані якісь дрібні ремонти оселі, ані
фізичні взаємовідносини з чоловіком з
бажанням, почуттями, емоціями, насолодою,
якимось різноманіттям тощо.
Нарешті я заснув. Ранок. Я прокинувся та, як
завжди пішов на кухню варити кашу, заварювати
чай. Всі спали. Всім байдуже. Я сидів на кухні
наодинці зі своїми думками. А якщо я поведусь
так само як поводяться зі мною – не будитиму
нікого, адже вони так люблять спати – це для
них цінніше за все. Тоді всі спізняться,
квапитимуться, нервуватимуть,
сперечатимуться... Ні, так робити не годиться.
Неприємність до жінки зростала. Ось і вона
прокинулася, дорогою до кухні ми порівнялися і,
ніби нічого не трапилось, вона спробувала мене
з посмішкою обійняти:
– пішла геть! (відвернувся я).
І миттю її здивоване обличчя запитало:
- що сталося, чого, що вже наснилося?
Ані тіні здогадки. Майже весь останній рік ми
живемо не як подружжя, а як співмешканці. Не
за які почуття і гадки немає, ні за яку повагу.
Робота, відпочинок після роботи, сон. Все! Не раз
я про це казав, та лише підпадав під помсту –
роками випробуваний дієвий захід.
Накипіло. Я, відверто, з серцем почав:
- я втомився, втомився від того, що я живу без
почуттів з твого боку до себе, у безладу, у
байдужості до себе, у тому що я як наглядач:
кричу  через безлад, недбалість, байдужість,
потім сам щось роблю, виправляю, і це тебе
влаштовує, а мене вже ні, досить! Я втомився від
того, що ніжність, жіночність, почуття треба
видавлювати, просити, вимагати, мріяти про
статеві стосунки, чекати від них чуттєвості,
результату з обох боків. Чому я повинен це
чекати як манни небесної? Випрошувати це як
голодна собака  кістку? Як я від цього втомився,
від співіснування, від того, що задовольняє,
складає затишне життя тільки для тебе?! Час
минає і я не стаю сильніше, я втрачаю, чим далі,
тим більше в мене щось болить, щось виходить з
ладу. Життя минає, а я відчуваю себе нянькою
серед трьох пещених, самолюбних дітей, які
мене не вважають татом, а використовують,
кожен маючи свій інтерес, вважають за
«лошару» (що  тверезого, що п'яного). Як мені
боляче з цим жити: коли заради виконання
роботи ти вчиняєш речі, котрі ніколи не робила
заради мене, а першому зустрічному чоловіку
(мужчині) в його скруті співчуває більше, ніж
мені за все моє шлюбне 17-тирічне життя! Я
втомився від твоїх ревнощів, від брехні, від
прикидання. Від того, що до мене ставляться як
до речі, до своєї власності, як до шафи,
перевіряючи що в мене на полицях і
використовуючи як заманеться. Я жива людина,
як би до мене ти не відносилася через розмір
мого статевого органу, через слабохарактерність,
але мені подобаються інші не знайомі мені люди
протилежної статі й це нормально для будь-
якого чоловіка!
Реакція дружини не затрималась:
- ти що вже з кимось розмовляв, чи зустрічався:
з колегою, чи зі своєю секретаркою
переписувався?!!
Кажу з величезним полегшенням:
- ні, але будь певна, я так втомився від
відсутності до мене щирих почуттів (від того, що
за ради мене ти хоча  б щось робила, хоча б на
грам змінилась), що як би була така можливість,
якби мені тільки було куди йти – то я б не
задумуючись відразу пішов, і ні що б мене не
зупинило… Інколи мені просто хочеться не те що
йти – бігти звідси, та немає куди… Ні, ні з ким я
не спілкувався, не бачився і нікому я не потрібен.
(Та будь певна, коли б якась не байдужа мені
людина (дівчина, жінка) сказала б: кохатиму,
любитиму тебе будь-якого: і тверезого і п’яного, у
горі й у радості – приходь; я б не вагався).
Дружина контратакує:
- гаразд! Тоді я негайно (сьогодні) звільняюся, і
влаштовуюся на роботу оператором на 5000 грн
(не офіційно), і тоді буду приділяти увагу всім;
Відповідаю з жалем:
- на яку б роботу ти не влаштувалася, та ти від
цього не станеш більше людиною, жінкою, не
змінишся.
Шах і мат від дружини:
- як я тобі не подобаюсь і набридла, я тебе не
мучитиму. Бери паспорт і йди розводься.
Я з радістю прийняв пропозицію, узяв паспорт і
рушив на роботу.
Перед відкритими дверима ліфту вона,
визираючи з квартирних дверей, наостанок
промовила:
- питання з паспортом залишається у силі!
Через 15 хвилин, вже йдучи на роботу, вона
дзвонила, плакала і вибачалася, казала що
наговорила багато зайвого, бажає мені щастя і
тому дозволяє розводиться. На це я відповів, що
це відверта брехня, що з самого початку наших
зустрічей і вже 17 років вона мене просто
мучила своїми ревнощами, своїми підозрами,
своєю нестерпністю у відношенні до вживання
мною алкоголю, всіляко використовувала мене
задля власного комфорту і спокою,
шантажувала, мстилася; що вона любе тільки
себе, і дбає тільки про своє комфортне життя.
Авжеж, дружина ще раз подзвонила, коли я вже
був на роботі, вона знов, теж плачливим, але
веселим голосом, просила не поспішати, не
робити поспішних кроків, дочекатися вечірньої
розмови.
І був вечір, і була розмова, і пройшло декілька
днів (2-3!), які пройшли наче у приємному
довгоочікуваному затишку після бурі (шторму).
Коли було і взаєморозуміння, і допомога, і
жертви у вигляді ранкового прокидання, і
завчасного вкладання дітей спати. І в чуттєвих
неоціненних подружніх стосунках на які я так
давно чекав, і яких мені так не вистачало.
Минув тиждень і потроху, все повернулося на
старі рейки… Погане забулося, ніби й не було. Ми
почали, вкотре, з чистого аркуша. Ті самі «робочі
моменти» до опівночі. Ті самі граблі: ніколи
готувати, ніколи доглядати за дітьми, ніколи
щось робити окрім робочих завдань,
виправлення помилок. Лишився хіба що ніжний
погляд моєї жінки, та я вже не серджуся (чаша
терпіння спорожніла). Я насолоджуюся
спогадами справжніх стосунків – і цього цілком
достатньо, поки відношення до мене, до дітей, до
подружніх обов’язків знову не стане кричущо
неприпустимим, і я знову не впаду в відчай.
Та, передбачаючи це, я сказав жінці:
- я відкрив своє резюме, якщо якась організація
зацікавиться мною; хоч з Дніпра, хоч з Києва чи
Львова – я погоджуся. Буду заробляти гроші для
сім’ї – як ти.

История cоздания стихотворения:

Проза. Особисті записи. Хронологія фрагментів
мого подружнього життя, моїх особистих
почуттів, переживань, сподівань, мрій. Так би
мовити живий щоденник. Почуття на папері
(електронному). Особисте - не для будь якого
стороннього чужого аналізу чи чогось
подібного.