Автор: калиниченко
Тема:Стихи о природе
Опубликовано: 2013-11-06 20:14:15
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Чотири пори року.

Засперичалися якось чотири жінки.
Чотири кращих в світі маляри,
Хто намалює кращої картинки,
Одними фарбами, та різної пори.

За полотно взяли долини, ріки,
Все що живе, існує на землі,
То ж не минули навіть чоловіка,
Згодились всі , дорослі і малі.

Оскільки фарби, лиш одні на всіх,
І пензлика здобули лиш одного,
То ж по три місяці фарбує кожна з них,
Почавши із  самого молодого.

А наймолодшою, була Весна,
Її в сім'ї так називали,
То ж малювать розпочала вона,
А сестри чемно зачекали.

Уся земля у неї розцвіла,
Повсюди росцвіли сади та квіти,
І навіть цяточки на лиця роздала,
Веснянками,  їх називають діти.

ДругА сестра, котрУ назвали Літо,
Веселку малювала під хмарки,
Змінивши першої сестрички квіти,
На різнобарвні, стиглі ягідки.

Сестричка Осінь, третя за рахунком,
Домалювала фруктів, овочей,
Змінила майже повністю малюнка,
Хмарками, що темніші від ночей.

Сестру ЗимУ, згадала, нічому радіти,
Бо ж непереливки виходять з цього діла,
Деревам всім пофарбувала віти,
Та фарба залишилась тільки біла.

Сестра Зима, хоч дуже лютувала,
Бо ж фарби не дісталось тільки їй,
Проте такі вже візирунки малювала,
Котрі прийшли до неї з ніжних мрій.

Ось так із року в рік вони малюють,
Все старша меншій фарби віддає,
Та знову й  знову кожен рік лютує,
Бо фарби лиш для неї не стає.

История cоздания стихотворения: