Сова Минервы вылетает только с наступлением сумерек. Гегель

Автор: Серж Тютюнник
Тема:Ироническая проза
Опубликовано: 2019-07-10 13:16:21
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Воєнне про вовків...

  Згадалось...
(оповідання з циклу «Мемуарноє» скорочено)
Було це за часів царя Кравчука, коли комуняки
під
керівництвом того самого царя лише
увійшли у смак на ниві пограбування України,
відданої з
барського плеча московським
главкомунякою місцевим «жаждущим» у
Біловіжській пущі.
Як грабувалась Україна розповідати тут не буду,
це окрема
сльозоточива історія, але грабували
все, що погано лежало. Ті, що наверху брали по-
крупному –
заводи, газети, пароходи, ті що
нижче цупили навіть стави, де була хоч якась
риба. Типу, у
оренду на 49 рочків за копійки
звісно. Цим займались місцеві мусорки при біль-
менш
значимому званні. У них вже на той час
почали з"являтись гарні імпортні пікапи, на яких
вони самі, або
їх підлеглі сержанти об"їзджали
стави, збираючи «платню»(тобто, дань) з
рибалок, які не мали
що вкрасти, а здобували їжу
нехитрими доісторичними способами.
От на один з таких «свійських» ставів ми, з нині
вже покійним
тестем, царство йому небесне, й
поїхали «в заботах о хлєбє насущном»… З
ночівлею…
З вечора розкинувши вудки й «закидухи»
проводили гарно час у
турботах про вечерю,
збираючись на багатті обсмажити «ножки Буша»,
поглядаючи
на поплавці й прислухаючись до
дзвіночків.
Про український степ той, хто в темі, може
розповідати дуже
довго! Це – життя! Життя
строкате й насичене звуками! Шепотіння трав,
гомін птахів,
шелестіння трави від якоїсь
живності, плескіт води…
І от сидиш – прислухаєшся… милуєшся
краєвидом…
насолоджуєшся…
Легкий вітерець зовсім вщухає… Звуки стають
дедалі
чіткішими… Сонце вже за обрієм…
Насувається темрява… Від поодиноких спалахів
загасаючого
вогнища, на якому ось-ось
зготується їжа, видима ділянка навколо нас стає
все меншою…
Чорна стіна навколо… Вона вже
дуже близько – метрів зо три… За спиною якийсь
шуркіт…
Звісно, повертаєшся, щоб
долучитись до місцевого життя бодай поглядом…
Краще б ми не повертались…
З темряви, на відстані саме тих трьох метрів,
вийшов вовк…
Через пару секунд другий… І майже
одразу – третій… Що там далі в темряві ми вже
бачити не могли,
але й так, як люди освічені, ми
зрозуміли, що перевага не на нашому боці, що
навіть наші
ватяні авіаційні «технічки»(ночі вже
були прохолодні) проти тих щелеп майже ніщо.
Машина з
монтировкою та лаперною сапаткою
десь у темряві за гойдаючимися хвостами…
По прискіпливим поглядам було зрозуміло й те,
що цікавляться
вони зовсім не куртками, а тим
що під ними. Тобто, їх цікавила їжа. Всих живих
істот цікавить
їжа, якої на той момент в тому
місці було 150 з гаком кіл… Ну, ще чотирі
окорочка на крутиві,
але то таке… Десерт…
Прискіпливий погляд, коливання хвостів,
капаюча слина зі
щелеп томної бесіди при чарці не
обіцяли, тому їжу зціпило, серце впало у чоботи а
кадик
піднявся до горла… Кожен рух міг
призвести до танців з вовками під музику
степів… А бажання
танцювати вже не було, хоч і
фаберже втягнуло десь у середину, щоб не
заважало танцям…
Але тесть(світла голова!!!) таки спромігся
зробити той рятівний
рух до крутива з десертом і у
сторону хазяїв степу полетіли по черзі три
десерти з чотирьох!
Таке враження, що вони саме
цього й чекали – похватали майже на льоту й
почимчикували
просто в ніч…
Ми ще довго вглядались в темряву, радіючи, що
хоч і не
дешево(як на той час), але
відкупились...
От така була у нас історія… З невелчким
продовженням.
Вранці, коли «хазяїн» ставу приїхав збирати дань,
ми запитали у
нього з яких пір тут з"явились
вовки?
-Які вовки, хлопці? Що за дурня?! Відколи тут
живу, навіть не чув
про них…
Потім, через хвилину поки ми рились у кишенях,
регіт:
-Не ці вовки вас налякали? – й відчиняє двері
свого пікапу, де
сиділи троє сіреньких гарних
собачок дворєцької наружності, помахуючи
хвостами,
величеньких, але з дуже добрими й
веселими очима…
Гроші того дня він з нас не взяв, взнавши, що ми
вже
розрахувались, а може почув бурчання в
наших животах…
Тодішні міліціянти останнього не брали…

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 244

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 1.
Ненавязчиво, легко читается, с юмором, столько чудесных выражений/лапёрная сопатка и т. д/. Отличная работа, чувствуется рука мастера, молодец!
2019-08-14 22:21:36
От мастера художественного слова читать такое приятно...
2020-01-04 21:15:08
Побольше бы таких шармов
2020-01-05 11:53:03
Тодiшні міліціанти останнього не брали
Теперішні берут наперед
2020-01-05 11:55:14
2020-01-05 17:10:37
2020-01-06 18:14:03

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
В прямом эфире
Дуже вміло відтворені почуття та образи. Гарний стиль та рітмика. Фортуни та оптимізму!
Рецензия от:
Азинелло
2024-03-29 01:44:52
Это стихотворение написано очень заботливой и сильной мамой, звучит, как молитва, в ярких лучах добра и надежды, а какая энергетика! Спасибо, Людмила! С уважением!
Рецензия от:
Михаэль Шон
2024-03-28 23:31:35
Спасибо, Александр! Добру - быть! И мир не за горами...
Рецензия от:
Ирина Венжега
2024-03-28 21:35:44
На форуме обсуждают
Іде вуйко Хрещатиком - 

Приїжджа людина. 

Запитує у зустрічних: 

- А котра година? 

Перехожі пробiгають, 

Позиркують скоса. 

Той рук(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 09:59:39
Коли забув ти рідну мову —

яка б та мова не була —

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.


Коли в дорогу ти збирався,

каз(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 08:29:11
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.