Автор: Игорь Тасин
Тема:Иронические стихи
Опубликовано: 2014-05-06 23:23:17
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ЛЮБА

              *       *       *



Такі дитячі ще, цікаві оченята
На мене дивляться крізь місячну темі́нь...
"Як звуть тебе?" — наваживсь я спитати
Незайману струнку дівочу тінь.

Всміхнулось соромливо кругле личко,
Шепнули губки: "Любою зовуть..." —
"Ах, Любонько, тобі ім'я́ це личить!..
Хоча, між іншим, і не в ньому суть...
А де живеш? А скільки маєш років?
Шістнадцять незабаром? Боже мій!..
Та не біда! Ще заміж встигнеш! Поки
Походимо!.. Вважай, що я вже твій!" —

Знайомились...  "І борщ варити вмієш?..
От добра жінка будеш!  Молодець!
От ще б вареників!..  Вареники зумієш?" —
"І голубці зумію й холодець..." —

"Ох, серденько, тебе я покохаю!..
Пішли-но жаб послухаєм на став!" —
"Та можна трішки — гарно все ж співають..." —
І ось вже вперше зімкнені вуста!

Який чудовий зустрічі початок!
"Ну, а хазяйство, Любо, в вас яке?" —
"Є в нас качки і троє поросяток..."  —
...І срібне сяйво місяця м'яке
Хати сільські та вулиці вдягає.
Ми, обійнявшись, в зорепад ідем!..

"...Оце корови, правда, в нас немає,
Та ми у баби молоко берем..." —

"Прекрасний вечір, рибко ти маленька!.." —
...І лише в когось сумно виє пес...
"А тато де працює, дорогенька?" —
"Га?" — "Тато хто?!" — "Начальник МТС." —

"О, теплий тесть!.." —
   
...Так жарт за жартом, Боже,
Пробач мені, що так я жартував!
І лиш пізніше зрозумів я, може,
Таку от дівчину я все життя шукав!..

Хоча не я знайшов — сама знайшлася,
Коли я з армії вернувся навесні.
Дитиною мені чомусь здала́ся...
А може, про таку й бажав ввісні!

Зневірившись у пошуках кохання,
Що лиш в книжках буває та в кіно,
Я мав святе однісіньке бажання:
Зустріти дівчину...  Кохання ж все одно
Мине із часом!..  Ну, а буї́дуть жи́ві
Прив'язанність, повага, дружби суть...
Хіба ж не можна на життєвій ниві
З оцим весь вік щасливо й довго буть?..

Ну, а любов?..  Та як же не любити,
Не шанувати миле це дівча? —
Воно ж бо, бідне, також хоче жити
У злагоді, без горя на плечах!

Воно ж, маленьке, мріяло, хотіло,
Щоб, як у інших, хтось у неї був.
І може, дівчинці з роками закортіло,
Щоб хтось до серця ніжно пригорнув...

Невже ж для неї я не зможу стати
Людиною для серця і душі?
Щоби не тільки труднощі долати,
А десь, як зараз, у нічній тиші́,
Знайти тепло під місяцем холодним!..
Щоб мовила: "За жарти ті прощу!.." —
Хай краще я під зорями голодний,
Переживу вже якось без борщу!

І лише б ми, щасливі та веселі,
Побрались ра́зом і були́ удвох!
Дитячий сміх, щоб в нас лунав в оселі!..

Але життя покаже!..   Дав би Бог!..
               
                   =    =

...А поки що лиш карі оченята
На мене дивляться, крізь місячну темі́нь...
Змогла мене чомусь причарувати
Ця юна, щира й наймиліша тінь!
       

                *       *       *


                                              / серпень 1988 р. /


            
      


© Copyright: Игорь Тасин, 2011
Свидетельство о публикации №111112506635

История cоздания стихотворения: