UA
|
"Українців можна приспати, надурити, але неможливо залякати". 10 цитат братів Капранових / АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" / |
|
Число 27. Як свиня на небо гляне. Десять цікавих українських фразеологізмів / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
|
|
Автор: Файна Солоха
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2014-04-11 13:02:44
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Кава
Ранковий промінь сонця завітав до її квартири. Навкруги було тихо і порожньо. За вікном починався новий день – один на всіх, але для кожного такий різний. Марія розплющила очі і обвела поглядом свою кімнату. Все лишалося так само як вчора, так само як тиждень чи рік назад. Вікна маленької квартири виходили на зелений сквер на околиці міста. Вона підвелася з ліжка і почала міряти кроками кімнату. Цей дивний ритуал продовжувався вже декілька років,з того самого моменту, коли Марія лишилася сам на сам зі своїм смутком. З того самого моменту, коли з квартири зникли його кроки, його подих та запах таких звичних парфумів. Її супутниками по життю стали лише звуки від ходи годинникових стрілок, які невблаганно бігли вперед, але вперто не хотіли лікувати її серце. Її існування не помічав ніхто, ніхто не дарував їй теплого погляду, ніхто не говорив їй ласкавих слів. Вона сиділа - така одинока поміж тисяч людей і будинків, блукаюча самотня тінь серед сотень чужих радощів і печалей. Сьогодні настав той день, коли вона перестала боротися. День, який повністю розбив її сподівання. Символічний день, який декілька років назад обіцяв так багато, можливо, саме в цю дату дівчина і вирішила сказати усьому "досить", поставивши тверду крапку у безкінечній історії.
По кімнаті були розкидані речі, які вона вчора поспіхом намагалася зібрати. У думках був справжнісінький безлад. Питання «що робити?» і «як бути?» вже стали для неї нормою, і вона намагалася на них не реагувати. Просто потрібно було встигнути на вечірній потяг. Встигнути, аби повернутися назад, зізнатися собі в тому, що все було дарма, зазнати поразки. Адже життя триває, батькам потрібна допомога і підтримка, а цей сірий мегаполіс нічого не дає, а лише забирає…причому назавжди… Ранок переростав у день, а день у вечір. Надворі стояла прохолодна дощова погода, яка не властива літу. Ця мряка відображала знесилену душу дівчини. Останні моменти в квартирі не приносили їй задоволення, тому Марія якнайшвидше намагалася її покинути. «Речі в руках, ключі покласти хазяйці під килимок, гроші за оренду залишити на столі. Ось здається і все…»
Дорога на вокзал здавалася недовгою, адже в такий сірий вечір люди зазвичай сидять вдома. До потягу ще залишалося хвилин 30. Марія стояла мовчки і вдивлялася у далечінь, туди, де колії об’єднувалися між собою на горизонті. Така юна і така самотня. Її висока худорлява постать здавалася лише тінню. Від вологості її темне волосся почало завиватися і хвилями спадати на змерзлі плечі. «Ще рано», - сказала вона собі під ніс і зайшла до будівлі вокзалу. Там також було сіро і пусто, виднілися лише деякі постаті в чергах біля кас. Марія знайшла в кармані якусь зім’яту купюру. «Ось, якраз вистачить, - подумала вона і підійшла до кіоску, - Каву, будь-ласка». Обійнявши чашку ароматного напою вона присіла за порожній столик, розмістивши дві невеликі сумки поряд. Із першим ковтком стало тепліше, із другим вона непомітно посміхнулась, а із третім хтось накинув на її плечі светр…Вона озирнулася. Перед нею стояв високий чоловік, із яскраво вираженими вилицями та зеленими очима.
- Мене Олександр звуть, ви мабуть змерзли?
- Так, дякую, - в мене потяг скоро. До речі, я Марія…
- Приємно… - він присів коло неї та поставив на стіл свою чашку кави.
Ароматний запах зерен змішався із повітрям і наповнив атмосферу чимсь незвичайним. Марія відчула, що вона не сама. Вона заплющила очі і зробила ще декілька ковтків .
- Врятуй мене, будь ласка, - промовила вона ледь чутно.
Чоловік мовчки взяв її за руку і посміхнувся. А в цей час її потяг вже майже зник в далечіні…
История cоздания стихотворения:
одного ранку, роки три назад...
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 776
Рецензии
***
Зимовий день шепоче вітром,
Безсніжно-сіро, нецікаво,
Не треба пити пива літри,
Достатньо випить чашку кави.
***
Хай Новий Рік, несе добро,
Від міста Лева, до Варшави,
Все сяє білим серебром,
Тобі, шановна - чашку кави!
***
Замело вже снігом ганок,
Морозяка губить справи,
Хоч давно і не світанок,
Але сядьмо, вип'єм кави!
***
Пишу слова, напружуючи мозок,
Вони ховаються в кутки де темно,
Заплутались в кублі мотузок,
Його розплутую, але даремно.
Це все є творчості потуги,
Коли є план, нема натхнення,
Де замість легкості – напруга,
Де замість мрії – сьогодення.
Не варто нам занепадати,
Відкладемо у кошик справи,
Собі потрібно нагадати,
Що треба скуштувати кави.
(ну і т.д. ще бльзько 50 привітань на кавову тематику)
Ждём новой миниатюры !
С уважением !
понравилось, как написано!
Ранковий промінь сонця завітав до її квартири. Навкруги БУЛО тихо і порожньо. За вікном починався новий день – один на всіх, але для кожного такий різний. Марія розплющила очі і обвела поглядом свою кімнату. Все БУЛО так само як вчора,
В малой прозе, да и в большой, любые повторы слов,если это не усиление- ошибка, а "былье" , употребление глагола быть в любой форме- грубейшая ошибка. У Вас чуть не в каждом предложение - был, было, была и тд.. Попробуйте перефразировать предложения так, чтобы избавиться от этой затычки.
Її супутниками по життю вже декілька років поспіль були лише звуки годинникових стрілок, які невблаганно бігли вперед, але вперто не хотіли лікувати її серце.
Какой звук у стрелок? Как стрелки могут лечить? Мысль я уловила, вы о часах. Но подана мысль так странно, что вызывает не просто сомнение,но недоумение.
Сьогодні настав той день, коли вона перестала боротися. День, який повністю розбив її сподівання. День, який рівно п’ять років назад обіцяв так багато.
Вы простите, но я вот не поняла,что за такой день, который был пять лет назад, но вот он повторился... Не вижу в тексте никаких объяснений. Путано и непонятно..
По кімнаті БУЛИ розкидані речі, які вона вчора поспіхом намагалася зібрати. У думках БУВ справжнісінький безлад. Питання «що робити?» і «як БУТИ?»
Я уже объяснила выше про эту ошибку.
Встигнути, аби повернутися назад, зізнатися собі в тому, що все було дарма, зазнати поразки.
????? Может не зазнаты, а таки визнати? По сути она уже признала поражение, осталось только признаться самой себе, задекларировать его. Тут неудачное слово...
зазнати поразки. Адже життя триває, батькам потрібна допомога і підтримка
Крайне неудачный стык. Получается, что уход за родителями это поражение..Не думаю, что именно это Вы хотели сказать.
Ранок переростав у день
Может лучше- перетікав у день? По логіці речей ранок це ранок, а день це день, поняття різні. І ранок не переростає в день, аж ніяк.
Перепрошую за зміни мови, в мене розкладка з укаїнською досить дивна...
яка не властива літу.
Це як? стояла дощова і прохолодна погода, що так не пасує літу, так не краще? Або зовсім не літня,радше осіння погода і тд
Ця мряка немов була відображенням душі дівчини.
Точно не настрою в душі? Не погоди в душі? Душа в неї - це падаюча з неба мжичка? Якось дивно зчитується думка... душа в вигляді моросі завбільшки з місто... Не можу вкласти в голові такий образ.
Останні моменти в квартирі не приносили їй задоволення
Ой... Останні хвилини в цій осоружній чужій квартирі здавалися нестерпними і тд. Ніяк не моменти...
Від вологості її темне волосся почало завиватися і хвилями спадати на змерзлі плечі.
Волосся від вологості почало спадати? Це як?
Від вологості її темне волосся, спадаюче на зіщулені плечі, почало завиватися.
І я б радила таки слово коси.
Може таки горнятко кави?
Ви тільки не ображайтесь. Література це 1% таланту і 99% каторжної праці над текстами. Удачі Вам)
Дощ вщух, неначе й не було,
Крізь віти падає в долоні,
Торкнувши лагідно чоло;
На згадку, наче одкровення,
Порада, натяк із небес:
Дощів не слухай теревені,
Пий каву й бережи себе...
З повагою.
Блукай, шукаючи причин;
В багряних ранках пурпурових,
Живи, незламана нiчим!
З задоволенням прочитала.
Дякую.
З теплом Лариса.
Дякую і Вам, Лариса. Здавалося б проста, можливо навіть дитяча манера письма - але своєю простотою я і намагалася викласти думки юної дівчини.
Понравилась Ваша миниатюра.
С симпатией.
"Исповедь кофейной чашечки"
Публикуйте свои произведения с "перчинкой" будем читать с удовольствием, ведь все мы такие разные и это замечательно
| Як же красиво! Дякую. |
| Рецензия от: Раиса Татаркова 2024-04-20 13:28:23 |
| Дякую вам! Це щира правда. |
| Рецензия от: Сніжана Назаренко 2024-04-20 13:17:23 |
| Прекрасные строки! |
| Рецензия от: Сніжана Назаренко 2024-04-20 13:14:27 |
| У одних голова на
двери, И ученье про мертвого плотника Разжигает страсти внутри, Не понять им простого работника, Восхищённого с фузом гитарой...(...) |
| Рецензия от: Атеист 2024-04-17 22:27:42 |
| Хеви металл! Всем
привет! Драйва лучше в мире нет! Вот послушай-ка Accept Сразу станет меньше лет! У фанатов AC/DC До сих пор в порядке писи!(...) |
| Рецензия от: Владимир Ярош 2024-04-13 16:14:51 |