Автор: Владимир Михайлов
Тема:Военная проза
Опубликовано: 2017-07-14 18:34:24
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Палає Україна у вогні,
Благає світ увесь про допомогу
І серце взято болем у облогу –
Палає Україна у вогні.
Ніна Трало
Кожного дня ми бачимо по телебаченню жахливі епізоди з життя нашої країни. Ми дивимось на ці страхіття,
але усвідомлюємо, що це трапляється не з нами. Нашу свідомість глибоко не вражає побачене, бо ми
звикаємо до цього.
Але ж, коли біда приходить у наш дім, розгублено благаємо про допомогу.
Ми дійсно сприймаємо по-різному все, що відбувається навкруги. Серед нас є люди, які не попереджаючи
про свої наміри приймають рішення і йдуть на захист Неньки, бо Україну вважають своєю домівкою.
Один з них – герой кременчужанин В’ячеслав Іонов.
Як тільки брат пішов на брата, засіваючи ненависть в наші душі, як тільки «братерська любов» почала
забирати життя синів України, Іонов зрозумів, що не може стояти осторонь. До останнього дня рідні не знали,
що їх син і брат вже готовий йти на війну.
Не попередив В’ячеслав і дружину свою – Олену.
- Славцю! Чому ти не порадився зі мною? – схвильовано запитала вона, - чому вирішив сам?..
- Хтось повинен зупинити цю навалу, - сказав він, - ось покінчімо зі «сбродом» проросійської зарази і
повернусь додому.
Він подивився на дружину сяючою посмішкою, пригорнув її до себе, але цього разу лагідна посмішка чоловіка
не заспокоїла жінку.
Більш за усе В’ячеслав боявся, що саме батько стане на перешкоді здійсненню його планів.
Анатолій Федорович радів, коли син навчався мирної професії – перекривати дахи людям. Вони разом і
перекривали, і ремонтували їх. Сімейний бізнес помаленьку почав приносити доходи, але…
Не в змозі була зупинити сина й Надія Юхимівна. Життєдайний сміх сина запевняв кожного, що все скінчиться
добре і він повернеться додому неушкоджений. Оптимізм, підкріплений рядками поетеси з Чернігівщини
звучав у Славка надто переконливо:
Ми подолаємо пройдох,
Жага до волі в нас не стліє,
Бо з нами правда, з нами Бог
І люд, що про свободу мріє.
У квітні страшного 2014 року Іонов вийшов на боротьбу з запеклим ворогом. Вийшов боронити свій народ від
тих, хто не перекриває дахи, а руйнує їх. Очолюючи невеличкий підрозділ, він стає командиром БМП 8-ої
роти, 3-ої зведеної тактичної групи 51-ої окремої механізованої бригади.
Настав тяжкий час для захисника рідної Неньки.
Не кажучи про їжу, яка потрапляла на стіл бійців у вигляді каш та кільки у бляшанках, хлопці були погано
одягнені. Синтетичний камуфляж плавився від вогню і взагалі завдавав чимало клопоту. Хто міг, той купував
військовий одяг закордонного виробника.
- Але більш за усе мене здивувала бойова техніка, - пригадує поїздки до сина батько Анатолій
Федорович, - я дивився на БМП 1961 року. Дивився і думав скільки ж поколінь освоювали цей вид
озброєння?..
Напевно хлопці, які повернуться додому з цієї клятої війни, у мирний час стануть справжніми механіками,
придбавши на війні досвід з ремонту злиденної техніки.
Був свідком ремонтів бойових машин і молодший брат В’ячеслава Валерій. Зігнуте дуло БМП викликало
обурення і сором. Як могли постачальники привезти машини не спроможні до бойових дій.
-У когось танки рухаються, – пригадує він, - але ж не стріляють. У когось навпаки – стріляють та не
рухаються.
Війна кидала Іонова з одного місця на інше. У липні його підрозділ передислокувався з Луганської у Донецьку
область, під Іловайск. Два тижні бійці знаходились у котлі оточені російськими військами. Нарешті одержали
дозвіл рухатись колоною по зеленому коридору. Та вийти з котла живими не вдалось. Останній раз рідні чули
голос В’ячеслава 28- го серпня, а 29- го розпочали розшук.
- Сина, - казала Надія Юхимівна, - не було ні серед полонених, ні зниклих без вісті. Лише 13 вересня
пошукова група знайшла загиблих. В’ячеслав Іонов разом з водієм Ігорем Кушніром згоріли в БМП.
Назначене на 14 вересня весілля молодшого сина довелось відкласти, хоча у загибель Слави ніхто не вірив та
й не знав.
Перший раз результати експертизи засвідчили смерть Іонова у грудні. Другий раз – у січні.
Усе руйнується: алеї, парки, квіти
І за свободу України гинуть діти.
Ідуть сини крізь черешневі заметілі,
Вертають смуток матерям у вікна милі.
……………………………………………
Вже осеніють матері, серця їх мліють –
Синочки дивляться на них і не старіють.
Пливуть роки, пливуть у даль, пливуть над
ними,
Лишають душі їхні завжди молодими.
Похорон відбувся 18 лютого 2015 року.
Указом Президента України від 17 липня 2015 року В’ячеслав Іонов нагороджений орденом «За мужність» 3
ступеня
(посмертно)
Та чимало українських хлопців не повернулися до своїх домівок. Ніколи вже не співатимуть і не гратимуть на
музичних інструментах у колі своїх друзів. Вони лише з портретів посміхатимуться до батьків, дружин і дітей
своїх. Та все ж дехто з надією й досі чекає на них, сподіваючись, що ось зараз відчиняться двері і почується з
посмішкою лагідний голос: «Здрастуйте! Я повернувся!..»
У цій роботі автором використані вірші поетеси з Чернігівщини – Ніни Трало
История cоздания стихотворения:
Гарний сердечний вірш. Нехай не буде зупинки. |
Рецензия от: Світлана Пирогова 2024-03-28 14:24:53 |
Чудесний вірш. На моєму подвір'ї росте величезний горіх, якому більше 80-ти років. Його садив мій дідусь ще до Другої світової війни. |
Рецензия от: Світлана Пирогова 2024-03-28 14:21:32 |
Щиро дякую, Темлана! +++ !!! |
Рецензия от: Эдуард Неганов 2024-03-28 13:53:07 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |