Нет статуса

Автор: Владимир Михайлов
Тема:Военная проза
Опубликовано: 2017-07-20 11:45:24
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Хто поверне татка?..

ХТО ПОВЕРНЕ ТАТКА?..

Як болить мені! О як мені пече
України доля непроста.
Вже четвертий рік багряна кров тече
І за мир молитва на устах
Ніна Трало

31 серпня 1970 року в сім’ї Невідничих відбулось свято – народився хлопчик, якому дали ім’я Юрій.
- Пам’ятаю яким щасливим відчував себе чоловік, - пригадує Євдокія Олександрівна, - мені здавалось, що
Господь подарував йому крила.
Чимало уваги приділяв сину Олександр Кирилович. Юрко зростав спокійною слухняною дитиною. Його
кмітливість дивувала всіх. Радіючи, батько прикладав багато зусиль, щоб син виріс справжньою людиною.
Неабиякий слід у характері школяра залишило патріотичне виховання. З раннього дитинства Юрко мріяв бути
танкістом. Захоплення військовою технікою переросло в бажання стати офіцером.
Після закінчення школи юнак їде до Ташкента з надією вступити до військового училища.
На жаль, не склавши іспиту з історії, він повертається додому. Через деякий час Юрка призивають до лав
Радянської армії. Мрія майже здійснилась. Самохідна артилерія не танки, але ж близька до мрії.
Закінчивши строкову службу, Невідничий повертається з армії батьком. У молодій сім’ї народжується дівчинка
– Алінка.
- Я пам’ятаю, як він поспішав одружитися до армії, - пригадує Євдокія Олександрівна. Одружився, але
батьківське почуття в ньому так і не прокинулось. Я не помітила великої радості у сина від народження
дівчинки. Як йому хотілося сина!..
З Ларисою, з першою дружиною, Юрій прожив дванадцять років. Жили непогано, як і більшість молодих
сімей, але несподівано щось трапилось і шлюб розпався.
Довгий час, він наче обмірковував минуле і нарешті восени 2004 року одружився вдруге. Через два роки
Наталя народжує йому сина. На честь Юриного дідуся малюка називають Кирилом.
- Народження Кирюши настільки з’єднало і зміцніло наші стосунки, - пригадує Євдокія Олександрівна, -
що Наталя стала для мене наче донька.
Багато що переглянув у своєму житті Юрко. Його погляди змінюються, він дивиться на світ іншими очима.
- Я повинен бути для сина зразковим батьком, - вирішує він, - але як буде виглядати моя переоцінка
цінностей?

Для чого ми на світі живемо?
Чого шукаємо в космічних далях?
З собою що у вічність беремо
І що лишаєм на земних скрижалях?
………………………………………
Панує зло, зникає доброта,
Жадібність душі узяла  в облогу,
Земне життя сповила марнота
І сенс його вже виклика тривогу.

У липні 2014 року, нічого не кажучи рідним, Юрій Невідничий вирішує добровільно піти в АТО.
У серпні сержант Невідничий на базі «Десна» Чернігівської області проходить місячну підготовку і стає на
чолі невеличкого підрозділу командиром БМП 8-ої роти окремої механізованої 30 -ої бригади.
Гумор і оптимізм ніколи не зраджували Юркові. Свою бойову машину він називає «Баба Таня», на честь
рідної тітки Тетяни. І це не випадково, бо рідна тітонька  і бойова машина однолітки, народженні у 1961 році.

І все навкруг поринуло в глибини,
А душі поглинає милина.
Пощерблене життя і Батьківщина,
І правду палить у вогні війна.

Саме там, де люди кожного дня зрошують своєю кров’ю рідну землю, Юрко все глибше і глибше став
замислюватись над сенсом життя.
- Як зупинити людям гібридну війну? – запитує він у себе.
Із болем в серці, крізь вогонь і дим Юрко бачив майбуття країни і посмішку рідної дитини. Дитини, заради
якої він намагається звільнити землю від ворога.

Опустилися зорі низенько,
Під вікном зажурилась калина,
Заболіло в матусі серденько –
Щось тривожно їй стало за сина.

Минуло вісім місяців. Знов забуяла весна. Вкрились білим цвітом сади.
Та тільки ця весна ніколи не поверне Кирюші батька.

Я залишив свій край і цвітіння земне,
Де радів росяному світінню.
Вдячний вам, що з любов’ю зустріли мене
Й провели у дорогу останню.

Я рідню шанував й дуже щиро любив,
То ж розлука хай серце не крає.
Ми зустрінемось тут, в потойбіччі доби,
В потойбіччі, що назване раєм.

Минулого року маленький Кирило гостював у Польщі, як дитина загиблого бійця  АТО.
Цього літа його відправили в дитячий табір санаторного типу до Німеччини. Саме в ту країну, де у молоді літа
його батько проходив строкову службу. Все робиться для дітей, щоб вони не відчували себе сиротами
залишеними без уваги.
Одного разу хлопчину запитали: Що хочеш ти, щоб відчувати радість?
- Більш за усе, - він почав говорити і раптом замовк.  Обличчя стало зажуреним. - більш за усе я хотів би
побачити живим татка… Хто поверне мені татка?..

В цьому доробку автор використовував вірші поетеси з Чернігівщини Ніни Трало.

История cоздания стихотворения:

0

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 575

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 3.

Лев

Вычна слава усім полеглим хлопцям. Наша біль вічна.

2017-07-23 19:58:34

Владимир Михайлов

Хай живе Україна!
Дякую!

2017-07-24 07:39:10

Ніна Трало

Дуже болючий твір. Тема війни, оцієї, дуже довго буде тривожити як тих, хто втратив рідних, так і тих, хто не був у зоні бойових дій, але хвилюється за долю і країни, і долями захисників та їх родин. Дякую, Володимире, за твір.

2017-07-20 15:16:22

Владимир Михайлов

Доброй ночи, Нино! Большое спасибо!
Твои стихи украшают мою работу. Без них, она была бы бледной.
С уважительным теплом,
я

2017-07-21 02:14:03

Лариса Гараган

Це дуже болюча, до самого серця, тема. Адже ніхто не поверне татка Кирилові.

2017-07-20 12:05:02

Владимир Михайлов

Спасибо, Ларочка! Всегда рад видеть на своей страничке!

2017-07-20 13:06:25

Лариса Гараган

И я рада гостям.

2017-07-20 13:15:18

Владимир Михайлов

Зайду, непременно!

2017-07-21 02:09:31

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений