Автор: Микола Паламарчук
Тема:Иронические стихи
Опубликовано: 2016-02-11 19:18:24
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Лабутени

Лабутени

Вождь світанки геть не любить -
Адольф будить:  Здавайсь,  рус!
Як нацист, скривляє  губи,
Немов Йосип рудий вус.
Взув на виріст лабутени,
Клаб малиновий убрав,
Псом залаяли сирени,
Та й на здибання помчав.
Кругом варта стоїть струнко!
Роздайсь, море, сам пливе!
Глашатай волає лунко:
„Вождю слава! Хай живе..!“
Вождь дає зарок не красти
На роздовбанім шляху.
Кругом дурні-федерасти,
Сам зізнавсь, як на духу…  
Мисль летить, як шар до лузи:
Всіх замкнуть, сховать ключі,
Хай ішачать голопузі,
На заможних русичів.
Швидко гавкнула дорога,
Не встиг в носі колупнуть,
На собори глянув строго,
Час Кирила матюкнуть…
Ось уже й кремлівська зала,
Сяють люстри золоті,
На коліна челядь впала,
Корчить віялом персти…  
Тут-як-тут Лука проворний,
Щурить очі Назарбай,
Повно бульби і бавовни -
В кого чим славетний край.
Загриміли лабутени
По дзеркальному полу,
Наче сотня суперменів,
Крешуть кирками скалу.
Зал втопивсь у сліпім реві,
В дуполизному: Ура!
Все бурчало, як в череві̒,
На похмілля у Петра.
Тричі навхрест привітання,
Крива радість на чолі,
У  холопів від  плескання
На долонях мозолі.
Всі вломились до трапезні -  
Від їстви  тріщать столи.
Тут усе за кровні, чесні,
Що за газ дали хохли…
Як хильнули хвацьке третю,
Час базар перетирать…
Перемили кістки Петі,
НАТО й турків в Бога мать.
Потоптались по Обамі,
Меркель – лай на язику,
Бруд шумує під зірками,
Точ-у-точ, як при „совку…“
Три тирани побожились -
Жити в купі навіки,
Один одному вклонились
Й сіли в швабові візки…
Чесно, ніде правди діти,
Хитрі очі у Луки,
Що вдалось брехню залити
Під підвалини хиткі.
Згадав бацька Україну:
Про Донбас, Луганськ і Крим,
Скрізь стріляють, рвуться міни -
Пекло там, де нелюдим…
Загриміли лабутени -  
Вождь мотається, мов звір,
Все вишукує терени,
Де сплодити „руській мір…“
Хто на землях ще гундосить
На „могучєм язику“…
Військо в Сирію заводить,
Як злодійко, нашвидку…
Розхрабривсь, не вгомониться,
Й Бог поганця не бере…
Хай катюзі хоч присниться,  
Як його хробак жере…

10 лютого 2016 року

История cоздания стихотворения: