Автор: Микола Паламарчук
Тема:Исторические стихи
Опубликовано: 2016-04-20 20:01:51
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Цар „всєя Русі“

Цар „всєя Русі“

Для царя людина – муха!
Для царя нема межі,
Схоче - всіх турне  на вуха,
Зволить - візьме на ножі.

Балакучим, щоб  заціпить,
Вмить обріже язика.
Треба – брехнями заліпить,
Чи почепить ярлика.

Він всесильний на престолі -
Перелякані світи…
Підданцям клепає долі:
Кому рай, кому „Хрести“.

Він і милує, і судить,
Посилає на туди,
Як на нім кого занудить,
Той йде в газові зади.  

Для царя зовсім не тяжко,
Може всіх його рука
Позагнуздувать в упряжку,
Щоб не змились зі „совка“.

Цар, як сонечко яскраве,
Для рабів „всєя Русі“!
Осліпляє челядь слава,
Мов ґаздівство без трусів…

Цар, як Бог, явивсь навіки,
Катма сили сковирнуть,
Поки жадні хижі кліки  
Власноруч не загребуть.

Мо вкладуть у мавзолеї,
Розпиляють все на два
У конвульсіях лакеї
Скажуть жалібні слова…

Поки сонечко холоне,
Нове кублиться на трон.  
По-монаршому закону
Попередник - це „ґон…он“.

Препаскудна царська доля,
Народ муха, муха сам….
Монарх має теж мозолі,
Жаль, невидимі рабам.

20 квітня 2016 року

История cоздания стихотворения: