Автор: Снитко Людмила
Тема:Патриотические стихи
Опубликовано: 2014-09-20 11:51:28
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ПАМ’ЯТАЄШ, СЕСТРИЧКО?

В один день нас народила
наша рідна ненька.
Та дала нам різну долю.
Страждає серденько –
чи роки, чи біль нестерпний  
попелом волосся
засипали. А колись-то
так добре було все.
Пам’ятаєш, як співали
ми про чорнобривці,
що їх мати насіяла? –
топчуть  їх чужинці!
Як з матусею читали
разом «Катерину»
Тарасову? Та ридали?
Тепер в домовині
спочивають  у землиці
матінка і батько.
Ти ж, сестричко, – за границей!
Вас таких багато!
Одцурались! Україну
брехнею накрили!
Нашу землю ріднесеньку
кров’ю  окропили.
Ми співали як «… Рыбачий …»
«… растаял в  … тумане …».
Як згадаю – то й заплачу.
Підлістю й обманом
Крим украли – радієте!
А чому радіти?
Осудили те нахабство
у цілому світі!
За що зрадили, сестричко,
Україну рідну?
Георгія носиш стрічку?!
Я – жовто-блакитну!
Все минеться. Промайнуть-бо
роки.  І розквітне
соняхами жовте поле
під небом блакитним!
Та чи буде так, сестричко,
чи зможеш, чи схочеш
після підлості і зради
подивитись в очі
сестрі своїй? Та земельці
вклонитись, просити
щоб простила. Як би знати?!
Можна було б жити…

Вересень 2014 р.

История cоздания стихотворения:

У багатьох з нас є рідні, що живуть у Росії. Рідні, які з політичних непорозумінь перестали спілкуватися з нами, вважаючи нас «бандерівцями, «фашистами», «хунтою». Боляче коли рвуться родинні зв’язки…