Автор: Борис Смыковский
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2015-08-31 22:39:31
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

День

            День розкрився бездонною світлістю, так, що ти спинився
осліплений, звільнений від частини тягаря гріхів, пристрастей, що обплутали
тебе всього вже здавалося на віки вічні. Ти пильно вдивляєшся в блакить,
помережану світляними, рожево-коричневими, синьо-золотими пасмами.
Може там лежить твоє майбутнє. Може  там,  захлинаючись   зоряним   
простором,   ночами блукає твоє серце. Ніколи не вір крикам нічних птахів.
То ми з тобою шукаємо виходу із безнадії та чорноти, аж поки золотистим
багрянцем не засяє обрій, крила стануть прозорими та невагомими, і ми
прокинемося, щоб зустріти день.
        І яким би відчаєм та тугою не повнилася б твоя душа, перед безоднею
блакитного світла вони стають нікчемним сухим листям, що летить собі
повільно з дерев. А в світі стає все ясніше, в чистій далині вимальовуються
небокраї з містами, селами, церквами та храмами, повними щасливих людей,
а може крізь прозорий світ ми бачимо свої найзаповітніші мрії

История cоздания стихотворения: