Число 28. Як знищували українську мову / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
Автор: Борис Смыковский
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2016-04-28 20:54:26
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Скажи мені, куди ми відлітаєм
Крізь ночі місячні, крізь перші світлі дні?
Зима скорилася, зима уже конає.
Аж серце тьохкає, так боляче мені!
Мов птах сповитий в небо проростає,
Кривавиться крізь товщі марноти,
Крізь сіре марево,
життя, що нас вбиває,
Вбиваючи – витворює світи.
Бо вільне серце – всесвітом зростає,
І дзвінку темряву поєднує в собі
Із сяйвом зір,
що більшає, долає
І час, і простір – все це у тобі.
І ти в стражданнях, люблячи, не знаєш
Чому вогонь спалахує – люби!
Чому в очах закоханих стрічаєш
І цілий світ, і сумнів боротьби?
Скажи мені, чому не відлітаєш?
Чом так бентежно
піснею летиш?
* * *
Сліпуче стікає нам світло у очі,
За комір, під колір побляклих небес.
Усеоживаючий шириться простір,
І зблискує церква над простором десь.
Під Храм в небо тягнуться
віттям дерева.
І кожна береза – стривожений храм,
Що лячно очікує гострого леза,
Щоб сплисти любов’ю та втратити страх.
І ми, розкриваючи широко очі,
Спинаємось вгору, вмираєм щоночі,
Щоб знову уранці скорятись вогням,
Щоб знову здійматись та зводити Храм.
Чому незбагненно так
дивишся в очі,
Мій Храм, моє сяйво,
крізь смуток дівочий?
* * *
Уже добігають всі вітри до краю,
Уже догоряє остання зоря.
Чому ми приходим,
чому помираєм,
Навіщо роки вишиковуєм в ряд?
Страждаєм, злітаємо,
щастя шукаєм,
До істини зірки торуємо шлях,
Та суєтність, марність земну осягаєм
І знову зростаєм болючістю втрат.
Весь світ цей буремний, що горе здіймає,
Цей простір кривавий,
підвладний вогням,
Викохує, знищує, пестить, вбиває
Надією тільки не милує нас.
Коли у людини надії немає,
То звідки їй знати коли помирать?
Коли не живеш ти і не помираєш,
Ти може і є,
але тебе – нема.
І ніч така темна,
холодна, безкрайня,
І тільки душа твоя
бродить одна,
Блукає сновидою, пісні співає,
Та очі закриті не бачать вікна.
Там за занавіскою вогник палає,
Там, подих тамуючи, свічку трима
Єдина любов твоя.
Світу немає,
Єдине що варте у світі – вона.
І там добігають всі вітри до краю,
Туди, засинаючи, входить зоря,
Бентежать, надбитим вікном калатають.
І вогник сполоханий
серця торка,
Єдиного серця, що світ розділяє
І знову воз’єднує світло кохань.
История cоздания стихотворения:
Вечная память! |
Рецензия от: Анна Степанюк 2024-04-27 08:05:40 |
Чудова казка! +! |
Рецензия от: Анна Степанюк 2024-04-27 07:56:59 |
Да, Геннадий, мы без читателей, как без воздуха и воды - быстро стареем и черствеем. |
Рецензия от: Михайло Вечера 2024-04-27 07:53:45 |
Люблю рок-музику. Люблю
слухати Фреді Меркурі.
Обожнюю Believer. Людмила Варавко, дякую вам за "тепло душі". Я неадекватна людина, т(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-04-25 11:58:28 |
Most Popular Rock Songs
On YouTube 1 Passenger | Let Her Go 3.7B 2 Imagine Dragons – Believer 2.6B 3\4 The Chainsmokers & Coldplay - Something Just(...) |
Рецензия от: Серж Песецкий 2024-04-23 23:49:15 |