Автор: Ольга Булах
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2014-10-11 20:23:21
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ПІЗНЯ ОСІНЬ

Пізня осінь сонце з’їла,
Заховала десь тепло.
Гарно листячком укрила,
Щоб нікуди не втікло!

Наче сипле скибку сіллю,
Дощик землю моросить, -
Поспішає на дозвіллі
Її рясно напоїть.

Біля хати мокне липа, -
Голі всі її гілки!
Наче в бані, дощем вмита,
Засинає до весни.

Квіти сплять, а їх насіння
Вже в коморі у землі.
Тільки вітер віє вільно, -
Він прямує до зими.

Зачіпає крони, наче
Чеше коси перед сном, -
І старається, як краще,
Тож і віє за вікном.

Ненароком снігом вкриє,
Личить їм такий чепець.
Знову з радощі завиє :
- Ось, який я молодець!

Тільки затріщать морози,
Буде річка, немов скло, -
Вітер скаже: -  На порозі
Я  чекатиму тепло.

У свій час його відкрию,
Сонцю вдячно поклонюсь,
Щоб заграло, щоб зігріло,
А я далі вже помчусь.

Через весну, через літо,
Через осінь, і тоді
Повернусь, щоб снігом гріти
До наступної весни!

История cоздания стихотворения: