Автор: Юрий Тригубенко
Тема:Переводы
Опубликовано: 2018-08-15 14:54:08
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Грусть-печаль души...Из стихов Нины Трало

   Когда-то давно я представляла себя, сложенной из нот, которые размещались на
солнечном луче и звучали удивительной мелодией весеннего дождя. Радостно.
Жизненно. Фантастически. И почему-то весело.
   Но в какое-то мгновение, я не знаю, в какое именно, все изменилось: не стало нот,
затихли  струны - лучи и исчезла мелодия. Сгинула. Забылась.
И только через много лет заболело и задрожало сердце, побелело в глазах, натянулись
струны и … зазвенела музыка дождя в осенних листьях, полилась дивным
видением мелодия. Утомленная. Грустная. И почему-то белая. В ней
много боли и грусти по чему-то утраченному, полузабытому, чего уже никогда не
прожить, но можно записать…записать нотами белой мелодии…

Болит и тужит, жалобно курлычет
Моей души, скрываясь, грусть-печаль.
Покрыта инеем коса. Обличье
Растерянности приняло печать.

Снега белы…Все замело на свете…
Взмахнет виденье издали крылом…
Была ли я мелодиею в лете?
Иль усыпила лето белым сном?

Плывет, плывет ко мне волна видений:
И теплый шепот, и хрусталь слезы,
И тишь небесных голубых мгновений,
С ночной прохладой утренней росы.

Цветок у сердца все еще не вянет.
Чело покрыто солнца рушником.
Душа за лаской свои ветви тянет
И ждет Любви, и плачет родником.

Покрыта инеем коса. Обличье
Растерянности приняло печать.
Болит и плачет, жалобно курлычет
Моей души, скрываясь, грусть- печаль.


15.08.2018 г.


Ніна Трало.

                                                 Душі жура-печаль

  Колись давно я уявляла себе складеною із нот, які розміщувались на сонячнім промінні і
звучали дивною мелодією весняного дощу. Радісно. Життєдайно. Фантастично. І чомусь
весело.
  Та в якусь мить, я і не знаю в яку саме, все змінилося: не стало нот, затихли струни-
промені і зникла мелодія. Загинула. Забулася.
  І тільки через багато років заболіло і затремтіло серце, забіліло в очах, натягнулися струни
і... забриніла музика дощу в осінньому листі, полилась дивним блідо-жовтавим маревом
мелодія. Стомлена. Журлива. І чомусь біла. У ній багато болю і жури за чимось втраченим,
напівзабутим, чого вже ніколи не прожити, але можна записати ... записати ноти білої
мелодії...

Болить і тужить, жалібно курличе
нестерпний біль - душі жура-печаль.
Вкриває паморозь косу. Обличчя
приймає безпорадності печать.

Сніги біліють... Замело у світі...
Десь марево здаля махне крилом...
Чи я була мелодією в літі?..
Чи я його приспала білим сном?..

Пливе, пливе до мене хвиля марень:
і теплий шепіт, і кришталь сльози,
і тиша тиш блакитна, позахмарна,
і прохолода ранньої роси.

А біля серця ще квітують квіти,
проміння сонця грає над чолом,
душа у ласку простягає віти,
кохання жде і плаче джерелом...

Вкриває паморозь косу. Обличчя
приймає безпорадності печать...
Болить і тужить, жалібно курличе
нестерпний біль - душі жура-печаль...


13.04.2018 р.

История cоздания стихотворения: