Автор: Анатолий Плюта
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2014-09-24 11:54:31
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ХТО ВИНЕН

Нема села, стоять  порожні   хати,
Усе  пішло  неначе в небуття..
Руїни, цвинтар – мовчазні  пенати
Булого, та минулого  життя.
      Тут  чиїсь  долі  обіймали  небо,
      Степи  безкраї, широчінь  ланів,
      Чому  так  стало  і  кому  так  треба,
      Невже  Господь  цю  волю  напустив?
Лиш  на  весні  на  цвинтар  у  скорботі,
Щоб  привести  усе  там  до  ладу,
Приїдуть  люди  і  в  сумній  роботі
Згадають  все  у  Неба  на  виду.
       Згадають  рідних, що  Землі  вклонялись,  
       Свого  дитинства  незрадливий  світ,
       Як  трударі  до  сонечка  вітались
       Й  раділи  врожаям  багато  літ.
Згадають,  та нема, усе  минулось,
Сусід  сусіда  он  не  пізнає..
Та  просить  пам`ять щоби  все  вернулось,
Бо  спокою  серденько  не  дає.
       Чи  Бог  відчує  оту  біль-тривогу
       За  села, що  руїнами  стоять,
       За  людські  душі, що в  чужі  дороги
       Пішли  в  надіях  доленьки  шукать?
Примари  села  скрізь  по  Україні,
А  землі  плачуть, кличуть  хазяїв,
Не  воля  це  Господня  прісно  й  нині..
Хто ж  цього  лиха, люди, наробив?

                                            
                                            

История cоздания стихотворения: