Автор: Анатолий Плюта
Тема:Шуточные стихи
Опубликовано: 2014-09-25 12:45:35
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ТА ВЖЕ Й ПОРА

З телевізора я чую,
Що чиновників усіх
Влада  ніби-то корчує,
Виставляючи  на сміх.
            Хабара  не  можна  брати!
            Оце, кажуть, дожились,
            Що ж нам, з голоду вмирати?
            Хоч  бери  та  застрілись.
Всю  відлажену  машину
Взять  зненацька  й  зупинить..!
А, було ж,за  папірчину,
Без  зарплати  можна  жить.
              Оту  саму  папірчину,
              Можна  з  місяць  готувать
              І в призначену  годину,
              Свій  достаток  поповнять.
Всі  папери і  печатки,
Мали  свій  еквівалент,
Нуль до суми і достатку
Був  важливий  елемент.
                Десь  щось  трішечки  підправив,
                Там  натиснув чи  забув,
                Кожну  справу  так  обставив,
                Що в кишені  щось  відчув.
А  тепер? Скажіть  як  жити?
На  зарплату  існувать?
Задарма  усім служити
І минуле  забувать?
                  Оце так! З отих дарунків
                  Що, можливо, принесуть,
                  Мрії  будуть  на  малюнку,
                  А  життя  не  змінить  суть.
Дачу  вже не збудувати,
«Шевролет»  не  обновить,
І  путівку  не  придбати,
Щоб  рідню  оздоровить!
                    Мо, депешу  президенту
                    На  папері  настрочить?
                    Щоб  якимсь еквівалентом
                    Все в Указі  замінить.
Гонораром, не  дарунком,
У конверті, ніби  лист…
Щоби  сума  у  гатунку
У життя  вкладала  зміст.
                     …Йде  журба  по  кабінетах,
                      Ніби  кличе  в небуття
                      З президентського  портрету
                      Без  надій  на  вороття.           
                                                                              

История cоздания стихотворения: