Автор: Анатолий Плюта
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-11-20 14:02:16
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

РОЗДУМИ

                                    
У вікно, як привид, Місяць заглядає,
Полохливі зорі в небі розбрелись,
А я з того неба вісточки чекаю
Бо не всі ще сльози в горі відлились.
            Чи Господь дозволить вісточку послати
            Синові на Землю, де живуть батьки…?
            Як же часто в небо хочеться кричати
            Бо ж воно забрало сина на віки.
За вікном, як завжди, ніченька гуляє,
А на серці смуток і душа болить,
Чом тебе, синочку, Господь не пускає
У домівку рідну на блажену мить?
              Розумію, сину, що її не буде,
              Обіймаєш небо ти вже п`ятий рік,
              А печаль без тебе лине звідусюди
              З нею мені бути в цім житті повік.
У вікно як привид Місяць заглядає,
А на підвіконні свічечка горить,
Лиш вона заплаче, хоч душі не має,
Бо давненько знає  як моя болить.
              
           

История cоздания стихотворения: