Автор: Валерий Димыч
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2024-03-14 11:04:58
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Поклик

       

Сумним дощем стiкає  осiнь,
Вiдлунням тужного вiрша
Стоїть на ганку гола й боса
Моя беззахiсна душа.

Про щось шепоче  поруч вiтер,
З журбою дивляться зiрки,
Я iз cамотнiх   змерзлих лiтер
складаю  сповiддю  рядки.

Про той вогонь, що ледь жеврiє
Десь у безоднi почуття,
Але когось, мабуть, зiгрiє
Перш нiж пiти у небуття.

Про нездiйснену досi мрiю,
Що загубилась у iмлi,
Про честь, про гiднiсть i надiю,
Що так потрiбнi  на землi.

А серце поклик з неба чує,
Я знаю, що пiдходить строк…
Та знов чогось менi бракує
Для того, щоб зробити крок.
02.11.2019.

История cоздания стихотворения:

Вiрш увiйшов у збiрку "Кайстра".