Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі. (Л. Костенко)
Автор: Альгиз Тема:Свободная тема Опубликовано: 2019-03-24 12:16:40 Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
ФРЕНК
Задні дверцята автівки відкрились, але досить довго ніхто не з’являвся. «Може треба допомогти?» - подумала я та вирішила підійти до машини. Не встигла я нахилитися, щоб подивитесь, що там у салоні відбувається, як з’явилося спочатку незадоволене обличчя, потім шия, вся у складочку, і нарешті тіло. Незграбно перевалюючись та сопучи, він глянув на мене з докором та німим запитанням: «Ну, куди йти, показуй!» Я полетіла по сходах вгору і вже збиралася відчинити двері в під’їзд, але відчула, що за спиною нікого немає... Він стояв біля першій сходинки та з сумом дивився на мене. Я повернулась, підхопила його і, підтримуючи, потягла до ліфту. Це Френк. Він погостює у мене декілька днів. Він дуже спокійний, майже меланхолійний. Не любить шуму, не любить рух. Може цілий день валятись у своєму ліжку. Він ні на кого не звертає уваги. Його цікавить лише їжа, будь яка, у великій кількості, хоча їсти йому можна далеко не все, а вірніше, мало що. У нього багато захворювань і навіть були операції. Йому видалили яєчка. Мабуть, він тепер середнього роду… Дуже слабкий здоров'ям. Зараз у нього загострення хвороби нирок. Тричі на день йому потрібно пити ліки, щоправда з трав, і їсти строго за графіком. У нього круглі, карі, сумні очі, велике кругле обличчя та широкий ніс. І сам він схожий на шар… в складочку. Він хропе уві сні та важко дихає, коли ходить. І головне – постійний погляд з докором. У Френка великий двоповерховий будинок. Але він мешкає тільки на першому поверсі, бо на другий немає сил піднятися. Одразу виникає задишка. Та й сходи зависокі, йому важко переступати. Його будинок розташований в зеленій зоні, майже на воді. В будинку є все, чого тільки можна забажати. Тому моя скромна невелика квартира мабуть ще більше додала йому суму. Він мені не подобається. Я йому також. Я його доглядаю, а він мене терпить та помічає тільки тоді, коли я готую їжу. Я на нього не ображаюсь. Моя квартира - тимчасовий притулок, а я - та, що відкриває холодильник. Якщо б ВОНО могло це робити самостійно, то в мені не було б ніякої потреби. Проте його кохана поїхала ... лікуватись. Також хвора. Ох і сімейка! Він - мопс, вона - бізнес леді.
История cоздания стихотворения:
0
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 321
Такая жизненная зарисовка. В своём последнем интервью Эльдару Рязанову Жан Марэ сказал:" У меня сейчас есть всё, но, я в таком возрасте, что не могу позволить себе завести собаку"... Некоторые люди измеряют свой возраст количеством прожитых с ними собак. Порой, как в случае со мной, отдала бы лет пять своей жизни, чтобы любимая и преданнейшая собака, бассет хаунд, Este, побыла рядом хотя бы несколько месяцев. Они стареют и уходят, забирая с собой частицу нашего сердца и души.
Так, Лєна, вони, як люди, стають членами родини і залишаються в спогадах назавжди. Я не пам'ятаю багатьох імен з минулого,а їхні клички - не забула.
дякую, що завітала!
У мене також був ... такс))))) Звали Чип. Загинув під колесами авто в досить молодому віці. Йому було років мабуть 3. А ще у мене була ірландський сетер Тина, руський спаніель Джери, кролик Елочка, щуриха Лариса, та пара папуг))) Тому розумію вас. Коли тварини боліють та старіють, їх дуже шкода, і ставишся до них, як до людей.
Дякую за увагу, за прочитання та бесіду.
Знаєте, згадалась пісенька початку перебудови,
коли Михайло Горбачов говорить дружині:
- послушай Рай, сварила бы чайку,
а то уже горчит от коньяку!
Звісно ми п"ємо чай не від такої проблеми,
але віртуально можна і "кріпше"
...Дуже шкодую, та що там, — жалкую, що я володію українською, якби мовити технічною,
а не художньою. Оповідання сподобалось і я з захопленням перечитав ще раз.
Рассказ напомнил мне ситуацию, когда кошке операцию сделали, лежит, кушает с бабушкой...
и мол, позавидовали её жизни. А в это время кошка и думает: Да! Кастрировали, детей потопили,
доживай свой век без счастья семейного и радости... Даже облизать некого...
Вот, у этого питомца, откуда радости взяться, когда так?! Поэтому и грусть...
Дякую за відозву!
Насправді, він не такий вже і сумний... Просто така порода. Вираз обличчя такий)))
Йому, до речі, сподобалося жити у мене. Коли бачить мене, проситься в гості))
Понравился рассказ, Альгиз! В нашей стае их называли "батончиками" Состояла из особо крупных, к которым относилась и моя "звезда района", мастино, москвичи, бульмастифы, боксеры, ротвейлеры. И никто не смел обижать "батончиков" Удивительно оживали в стае, расплываясь в улыбке. Даже изредка подавали голос))) Спасибо еще раз за теплый рассказик. Успехов)))
Вітаю, Олеже!
Згодна. Завжди сумно, якщо хтось хворіє. Але я намагалася написати трошки з посмішкою. Він досить симпатичний і не виглядає хворим. У нього гарна шерсть. Я додам фото, щоб люди не засмучувалися)) А так хотілося тримати інтригу)))
Дякую! Насправді, не такий він вже і печальний))) Просто вигляд такий. Трохи пізніше додам фото. Просто не хочеться втрачати інтригу. Спеціально пишу ,як про людину.
2019-03-24 12:41:55
Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.