Автор: Богданочка
Тема:Стихи о любви
Опубликовано: 2016-06-11 19:40:19
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

В плині днів...

Ці краплинки дощу
діамантами б'ються у скло.
Дикий вітер ущух,
мов ніколи його й не було.

І манірна печаль
у минуле відносить думки.
Де кохання вуаль
вкрила серце моє на роки.

Ну і де ти тепер
мій красивий і лагідний Брут?
Що мені між ребер
вилив суміш пекучих отрут.

Що любити умів
лиш словами, і більше нічим.
А слова, в плині днів,
перевтілились в спогадів дим.

Чи забув, а чи ні...
чорнооке наївне дівча?
Що в легкому вбранні
пригорталось до твого плеча.

Там шукала тепла,
де ніколи не було вогню.
Тільки сіра зола,
що накрила собою брехню.

Але час-рятівник
поскладав все на власні місця.
Ти, як вітер, десь зник...
й наша казка не мала кінця.

Дощ гримить у вікно,
наче шибку вмиває слізьми.
Це було так давно...
Була я. І був ти. Та не "ми"...

                               11.06.2016.

История cоздания стихотворения: