Автор: Нина Трало Тема:Свободная тема Опубликовано: 2020-07-07 11:56:03 Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Тепер живу... з перекладом російською
Тепер живу в одвічнім снігопаді, в загублених стежках забутого тепла - у літній день кудись поділась радість, квітує сад жури в тумані край села.
Пробач мені, моя матусю сива, що зір ясних з небес не сипала до ніг, що бідами підрізувала крила і зміцнювала тим жорсткий життя батіг.
Пишу для тебе, мамо, тихі вірші, а літери в снігу на кінчику пера. І вже слова, за сонце хоч тепліші, до тебе не дійдуть. І серце завмира.
І ти живеш тепер в новому світі якогось забуття, якоїсь дивини. Безпам'ятство... Чужими стали діти... Лиш повниться ріка дочірньої вини. 14.02.2020 р.
Переклад російською Михайла Вечері.
Теперь живу я в вечном снегопаде, В затерянных тропах забытого тепла – И в летний день куда-то делась радость, Цветет лишь сад печали на краю села.
Прости меня, мамулечка седая, Что ясных звёзд с небес не сыпала к ногам. Что бедами лишь крылья подрезая, Я укрепляла жизни жесткий тот бедлам.
Пишу тебе стихи я у оконца, А буквы как в снегу на кончике пера. И хоть слова мои теплее солнца, К тебе, жаль, не придут. Прошла уже пора.
Живешь теперь совсем в ином ты свете. В забвении, где странности чудес видны. Беспамятство ... Чужими стали дети ... И лишь дочерней полнится река вины.
История cоздания стихотворения:
6
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 490
Усі ці дні життя без мами,
серця ятрить роками плин журби
Життя нагадує нам про болючу рану,
що заживе лише тоді,
Коли байдужий час нас понесе у вічність,
Як у струмку вода несе пожовкле листя із верби
Нетреба ні в чому себе корити, Ніночко... Тим більше, якщо Ви робили все можливе... Наше Життя немилосердно доходить до до "миті неповернення" і до цього треба ставитись, трошки, по філософськи...
Краще - будемо зберігати світлу пам'ять про наших рідних!
Перед мамою завжди почуваємо себе винними... Значить, правильно вона нас виховала! - щоб неспокійна душа завжди прагнула до досконалості... Душа мами, безумовно, чує ВСІ ваші вірші, в якому б світі вона не перебувала!..
Теперь живу я в вечном снегопаде,
В затерянных тропах забытого тепла –
И в летний день куда-то делась радость,
Цветет лишь сад печали на краю села.
Прости меня, мамулечка седая,
Что ясных звёзд с небес не сыпала к ногам.
Что бедами лишь крылья подрезая,
Я укрепляла жизни жесткий тот бедлам.
Пишу тебе стихи я у оконца,
А буквы как в снегу на кончике пера.
И хоть слова мои теплее солнца,
К тебе, жаль, не придут. Прошла уже пора.
Живешь теперь совсем в ином ты свете.
В забвении, где странности чудес видны.
Беспамятство ... Чужими стали дети ...
И лишь дочерней полнится река вины.
Нина! Наверное у многих наступает момент в жизни, когда хочешь вспомнить о событиях совместной жизни с родителями и близкими, или о событиях которые пережили близкие. Тогда эти события казались будничными, а позже они представляются прекрасными, неповторимыми и замечательными.
Но спросить уже не у кого. Мы не обладаем способностью Иисуса Христа оживлять умерших. Но у нас есть человеческая способность вспоминать и оживлять исторические моменты своей семейной жизни, жизни родителей и их памяти. Оживлять историю и время! Недаром многие начинают писать мемуары. Для человека способность перепросмотра всей жизни семьи, как в кино, по кадрам, также представляется подвигом человека и во имя человека. Может позже наступит момент, когда мы будем жалеть, что даже этого не удосужились сделать.
Так відчувається, провина завжди відчувається за будь-які негаразди у рідних. От якби я те, от якби я се.... то може б таке і не сталося....
Дякую за читання, розуміння, відгук.
Приємного дня вам, п. Ніно.
Ніно, Ви змогли передати те, що я не можу передати віршами.
Не можу... Болюча ... нестерпно болюча тема для мене уже два останні роки... Я Вас так розумію, як ніхто...
Тримаємось... Бережіть себе, люба... (В мене не дуже це виходить).
В мене теж не виходить. Триматися дуже важко. Я теж уже 2 роки живу, немов у тюрмі суворого режиму: все за розкладом - ранковий туалет, прибирання, уколи, сніданок, таблетки, обід, сон, таблетки, прогулянка... ... ... Сон - буває інколи важкий, а інколи - поверхневий.
Дай, Боже, сили витримати. Намагайтесь не думати ні про що. Для мене були віддушиною вірші, а зараз не можу нічого писати, тупо розв'язую японські судоку, коли є вільний час.
Дякую за розуміння. Я теж тримаю за Вас кулачки, все переживемо, хоча нестерпно боляче... І морально дуже важко...
Дуже тяжко втрачати кохану людину, але найважче, на мою думку, коли вона поруч, а її немає...... або нас..
Зворушливий вірш, Ніно. Здоров'я вашій матусі, нехай видужає!
Ніно, моя мама померла, коли я ще був дитиною. Коли її поклали в машину, щоб везти до лікарні, вона дивилася на мене і я розумів, що вона халіє не себе, а мене.
Трогательные строки... до слез... Ниночка))) О самом дорогом человеке... о Маме! Пока мы живы... мама всегда будет в нашем сердце! Всего-всего самого доброго!!!
А в мене мама ще є, але вона втратила пам'ять і тепер її ніби нема. Іноді дуже хочу зателефонувати мамі, розказати як мені важко її доглядати і бачити її муки, але нема куди телефонувати, бо і сімкарта її тепер у мене в телефоні додатково (потрібна тільки при реєстрації до сімейного лікаря). Ось такі справи. Тому і вірш такий написався. А зараз і писати не можу, виставляю на сторінці тільки раніше написані.
Дякую за щирість душі.
Люба Ніночко! Гарний вірш, сповненний болю та сильних почуттів. Співчуваю тобі, бо у самого зараз не найкращі часи зі своїм болем. І дуже прикро, що живемо в такій країні, у якої немає діла до свого народу, до його біди та її вирішення. Залишаєшся сам на сам зі своєю бідою. А наша влада вирішує тільки свої власні проблеми, які не мають ніякого відношення до простої людини. Гірко!
Такий сумний і щемний вірш,Ніночко! Я Вас дуже розумію,бо сама пережила втрату рідних і коханих людей не так давно,біль досі в серці відчуваю,І,чомусь час не лікує...Всього Вам найкращого,нехай щастить!
Завжди виникає вина, коли йде з життя найдорожча людина. І почуваєшся сиротою, незалежно від віку та розумієш, ніхто на світі не буде за тебе молитися та любити так, як це робила матуся. А нам не було часу віддячити при житті, той повною мірою на яку заслуговують наші мами. Невиліковний біль утрати, який не лікує час. Зворушливий вірш пронизаний болем. Співчуваю та бажаю терпіння. Таке воно життя.
Дякую, Валентино. Мама моя на сьогодні ще жива, слава Богу, але вона втратила пам'ять. Вона не знає хто вона, хто я для неї, а мені все дуже боляче переживати.
Ніночко, вірш пронизаний втратою дорогої людини.Це неймовірно тяжко, коли втрачаєш зв"язок, який має головне значення по життю. Мама жива, але вона не пам"ятає, що вона мама. Як це може витримати серце? Дай нам Боже пам"яті та терпіння прийняти старість. Будь сильною, Ніно.
Багато ми матусям не додали,
Вони завжди: не треба, доню, кинь…
Що буде з ними, з нами, буде далі?
Так гірко, мов би їла я полинь…
Ніно!Сумний, дуже сумний вірш… Хай щастить!
Гарний переклад, Пале!
Але і той, що я навів,
теж непаганий...
Дякую за повну інформацію
про цей чудовий вірш.
Мабуть не було людини,
якого б ненавидила така
кількість людей. Ну,
може, Гітлер або
Сталін.
:)
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.