Вход для авторов

"Українців можна приспати, надурити, але неможливо залякати". 10 цитат братів Капранових
/ АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" /

Число 27. Як свиня на небо гляне. Десять цікавих українських фразеологізмів
/ АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози /

Сейчас на сайте 2874 человека

Кто онлайн?

Рекомендации УПП

ми будьмо
Елена Рышкова
варте
Цыганова Наталия
Нота...
ЛИМ

Резонанс дня

Новые авторы

Присоединяйся

Все буде Україна!

Автор: Тетяна Лавинюкова
Тема:Рецензирование работ
Опубликовано: 2020-01-24 21:55:26
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Читати українське – найбільша насолода!

Минулий рік був для мене щедрим на українську сучасну прозу. Про поезію я не кажу, бо це
для мене вже майже робота.
Розкажу про книги, які я не просто прочитала, але і рекомендую до читання тим, хто хоче
читати якісну літературу.

1. Галина Вдовиченко. Дилогія «Пів яблука» та «Інші пів яблука». Це здавалось би, жіноче
чтиво, але вагоміше і вартніше.
Історії чотирьох подруг – представниць львівської інтелігенції. Кожна цікава характером, своєю
роботою, захопленням, коханням. В художній літературі ми переважно читаємо про те, як
головні герої поневіряються, страждають, терплять катастрофи, і тільки під кінець знаходять
щастя, але й то не завжди. Так от, ці героїні мені сподобалися тим, що вони досить таки
щасливі, самодостатні, реалізовані. Ясна річ, у них трапляються важкі моменти, але дружба стає
потужним чинником, щоб подолати біди. При цьому сюжети історій крутяться навколо такого
собі містичного символу – дерев’яного яблука, виготовленого невідомим майстром, яке
допомагає здійснити бажання. Несподівано для мене в романі виник образ геніального і
загадкового українського скульптора Івана-Георга Пінзеля і став ще одним центром, навколо
якого розгортаються події. Бучач, Рукомиш, церква св. Онуфрія… Я якраз була там, бачила
статую св. Онуфрія, слухала розповіді про те, як скеля впала на храм, зруйнувавши  його
частину і дивом не пошкодивши св. Онуфрія.

2. Сергій Сингаївський. «Дорога на Асмару». Я познайомилася з учасниками розмовного
клубу Українські посиденьки з локацією на горищі. Про них треба говорити окремо. Їм завдячую
прочитанням цієї книги, а також «Житомирської саги» Валерія Шевчука, «На протилежному боці
від добра» Василя Рубана, повісті «Чорний дощ» Ольги Лілік. Все це якісна література.
Особливо рекомендую «Дорогу на Асмару», де поєднуються історичність, трагічна
документальність, навіть детективність. Державні проблеми через драми і трагедії окремих
людей.

3. З Українськими посиденьками мені пощастило святкувати передноворіччя, це був чудовий
вечір. Навіть подарунок одержала. Це була книжка новел сучасного прозаїка Володимира
Даниленка. «Сон із дзьоба стрижа». Дуже цікавий автор. Новели з життя сучасної, як то кажуть,
буржуазії. Зразу ж виникають асоціації з Бунюелевою буржуазією… І недарма. Я б назвала ці
новели химерними. Тут і сюрреалізм, і еротика, містика… Ще й до кожної новели підібрана
ілюстрацією картина Миколи Бутковського.

4. Ще один новорічний подарунок – «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма» Наталки
Сняданко, які я зараз саме читаю. А мій чоловік щойно дочитав «Забуття» Тані Малярчук. Моя
книжка грубша, отже «Забуття» буду читати згодом. Тут цікаво, що дві молоді письменниці-
галичанки написали книжки про двох видатних українців, які не були українцями за
народженням.  Вільгельм фон Габсбург – член імператорської австрійської династії, більше
відомий за бойовим псевдонімом Василь Вишиваний; В’ячеслав Липинський – українець-патріот
польського походження. Їх любов до «нерідної» України, служіння їй – хай буде взірцем для
нас, вклонімося їх трагічні долі і віддамо належне їх пам’яті.