Автор: Тетяна Лавинюкова
Тема:Рецензирование работ
Опубликовано: 2020-02-17 23:40:45
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Про книгу «Я буду тінню твоєю, світе!..» Тетяни Яровициної

Це, мабуть, перша книга поезій, прочитана одразу і повністю.
Зазвичай, коли мені потрапляє в руки книга віршів, я гортаю її
навмання, читаю кілька творів і відкладаю. Далі залежить від поезії:
може, я буду повертатися до читання час від часу, а може, і ні.
Прозу можна і треба читати «запоєм», не відриваючись, до кінця,
якщо це того варте. Справжня поезія вимагає «уважного»
прочитання, 3-5 творів за раз, на більше мене не вистачає. Я
згортала книжку, а потім знову бралася до неї… Читала, не
пропускаючи, вірш за віршем, розділ за розділом. Отаким чином за
чотири-п'ять днів книга у мене прочиталася повністю.
Читати було цікаво. Найперше, поетичні засоби і зміст творів дуже
не банальні, самобутні, нерідко несподівані, неочікувані. Я б
сказала, багато відважного, навіть зухвалого, і в той же час це
поезія дуже жіночна і ніжна. Лірична героїня зливається з
авторкою, я так це і сприймаю: поетеса, громадська діячка, просто
небайдужа до наших бід дівчина Тетяна Яровицина пише про себе,
про свої непрості стосунки з Всесвітом, зі світом, з маленьким
світеням. Їй частіше незатишно у цьому світі, де для незгоди і
дискомфорту причин вистачає. І бере  вона на себе занадто багато,
намагаючись створити гармонію з того, куди закинула доля її,
нетутешню. І творить гармонію з хаосу, бо більше її створти ні з
чого та й нема кому. І цей Всесвіт, світ, маленьке світеня вона
«любить як дурна». Не все так непоправно, надія є.  От коротко моє
враження від прочитаного.
Вся книжка – про себе. Там і про родину, найближчих, і про місто
та його реалії, і про друзів, і про природу, але все одно: це все –
про себе.  Живе така людина. Бореться, борсається… Намагається
охопити неохоплюване, докоряє собі, тікає («валить») у внутрішній
світ і любить світ зовнішній  з усіма його недосконалостями… І
людей…
Тепер трохи про поетичні засоби, інструменти, якими оперує
поетеса (даруйте технологічно-медичну термінологію).  Тут є
традиційна поезія, написана ямбами-хореями з перехресним
римуванням, але її небагато. Відчувається, що цій поезії затісно у
рамках традиції. Експресії почуттів відповідає експресія слів і
«форматів». Рядки вирівнюються не тільки «по лівому краю», вірші
набувають вільних конфігурацій. Часто авторці не вистачає
звичайних розділових знаків, тож з'являються «???», «!!!» і навіть,
здається, «???!!!». А деколи розділові знаки виявляються зовсім
зайвими. Мова нерідко рвучка, «розмовна», стилістично знижена,
але емоційно забарвлена почуттями ліричної героїні. І ця мова
звучить дуже органічно, природно. Власне мова – найбільш
потужний інструмент поетеси. Господи, а що ж ще?! Повторюся,
жодної банальної думки, жодної фальшивої ноти.
І в абсолютній єдності з поетичним простором знаходиться
ілюстративний простір, створений художницею Нелею Ульянич-
Пінчук. На кожному рисунку, ніби створеному «не-відриваючи-
пера», ми бачимо нашу трохи неприкаяну ліричну героїню – з її
двома «прудкокрилими»: дитям і птахом. Серед цілої зливи
невагомих, ажурно-мереживних квітів. Всі – от-от полетять. Птах –
уже…
©Тетяна Лавинюкова текст 2020
Почитати вірші можна тут https://www.tenditnasyla.com.ua/poezija/

ЕГОЇСТКА

Я – егоїстка. Живу для себе –
затято, пильно, немов востаннє.
Що треба іншим – мені не треба:
ані уваги, ні піклування,
ані кар’єрно-крутих доходів...
У мене власні смішні химери.
А ще в мені викликає подив,
чим животіють міліонери.
Як ся вдягають найперші леді,
який годинник у депутата,
хто що читає у туалеті, –
мені з Парнасу на те начхати.
Сама піклуюсь, сама розраду
серцям дарую несамовито…
Дивакувато «пiарю» владу,
що зветься просто: Любов-до-Свiту.
Пробачте, друзі, даруйте, рідні,
що я хронічно десь там – не з вами,
що я сахаюсь духовних злиднів,
i вибачаюся пирогами...
До того ж, маю недобру звістку
для кавалерів усіх калібрів:
люблю самотність. Я – егоїстка.
Пегас шалений – свідомий вибір!
Хто справді рідний – чимдуж пробачить.
А хто раптовий – завиє радше.
Я – незбагненна і нетерпляча,
і вільна. Вільна! Бо – найбагатша.
(Мене запевнили в банку неба:
«Ваш депозит – у міцній валюті»).

Я – егоїстка. Живу про себе, –
щоб все, що б а ч у, віддати людям.

Тетяна Яровицина "Я буду тінню твоєю, Світе!" (2019)

История cоздания стихотворения:

https://www.facebook.com/tatyana.yarovitsyna/posts/2766564583459170?
comment_id=2768045459977749¬if_id=1583434129148914¬if_t=feedback_reaction_generic&re
f=notif