Автор: Юрiй Асадчих
Тема:Шуточная проза
Опубликовано: 2021-04-14 20:31:32
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Про залицяльників із фейсбука і фатальну дівчину Марусю

                                                           Українська соціальна-побутова міні п’єса
                                                            ( заснована майже на реальних подіях )

           Дійові особи:  
1. Перший залицяльник;
2. Другий залицяльник;
3. Третій залицяльник;
4. Четвертий залицяльник;
5. П’ятий залицяльник;
6. Маруся;
7. Чоловік Марусі.

    Покровськ. Місто, що у Донецькій області. Наші дні. Щойно уряд країни скасував карантинні заходи та усілякі обмеження.
    На дорозі, навпроти дому Марусі, надвечір перед смерканням, збирається гурт парубків. То таємні залицяльники тієї самої
Марусі, котрі саме сьогодні тільки-но дізналися про те, що вони є, один до одного, потенційні  конкуренти на шляху до серця
дівчини. І по старій парубоцькій традиції все повинно було закінчитися, як годиться: розбірками і доброю бійкою, для зняття
стресу від розчарування. Надимають погрозливо груди і небезпечно зиркають один на одного очима.
  
Перший залицяльник:
- Даремно ви сюди усі зібралися, панове. Вона моя – це точно!
Неділі дві щоденно, в своїх бурхливих мріях, її я у кіно водив.
Скажу вам, що симпатія між нами в кохання визріває остаточно.
На вашому би місці: я геть пішов і коло цього двору не кружив.

Другий залицяльник:
- Ти брешеш, сучий син, то я у подумках своїх її водив до ресторану!

Третій залицяльник (іронічно-знущально):
- Тобі то, брате, вибачай, але ж привиділося з п’яну!
Це я один, що віднайшов: і шлях, і до її серця браму.
От я Марусю, було діло, майже цілував і обіймав за плечі…
(та перехопивши скептичні та відверто кепкувальні погляди суперників, хутко уточнив)
Хоча то був всього лиш сон, але ж погодьтеся панове -
То не аби який прогрес в стосунках. І до речі…

Четвертий залицяльник:
- Мерзенний злодій, гад! То я тебе тепер заду́шу…

    Четвертий залицяльник тягнеться руками  до шиї третього.  Починається штовханина…

П’ятий залицяльник:
- Стійте, бісові ви душі! Квит! Досить цієї драми!
Ви ще підіть і пожалійтесь слізно своїй мамі…
Ви козаки чи барани, що бекаючи  буцаються  лобами?
Нам всім з коханням і кіно - не до цієї панні…

    Всім після таких слів неначе заціпило. Стояли похиливши голови і кожен думав про своє.
    Тишу першим порушив перший залицяльник.

Перший залицяльник:
- Панство, як могло так статись, що не було того затятого хлопаки:
Який би, серед нас, на справді, на яву, ходив би із Марусею в кіно?

    Кожен з парубків замислився і лише одному, щось наче згадалося.

Четвертий залицяльник:
- Чув я одну історію, про ті далекії часи, ще до Карантинної Епохи…
Був насправді хлоп, який не тіко був в кіно, а ще і був із нею на концерті!

Другий залицяльник:
- Ото хитрун, ото козак! Заїли б його в смерть щурячи блохи. ( останнє буркоче роздратовано самому собі під ніс)

Третій залицяльник ( примруживши очі ):
- Так. І я здається чув оту легенду. А ще я чув, що той козак –
Якийсь підстаркуватий дідо. Хоча не факт. Можливо прикриття?
Бо чув, що той підстаркуватий так під цимбали витанцьовує гопак -
Що не поспієш. У такого молодця́ - не займати завзяття́!
А за «аватаркою» його не вичислиш: ані в анфас, ні в профіль…  

Другий залицяльник ( сердячись):
- Та що то за джигун? Йому би я сурйозно подивився б в очі!

Четвертий залицяльник:
- То пуста затія. Бо ніхто не знає, що то за один. Суцільні протиріччя.

Другий залицяльник:
- Так може він агент Кремля? Кулаком помацати б його обличчя!
От трясця його матері! Я такий сердитий, што нєт мочі… ( осікся і замовк )  


Четвертий залицяльник:
- Та, ні, за шкуру хлопака - кацапами назначені винагороди.
Та ручатися за нього не берусь і перепровірити  нема нагоди!

    Знов запала тишина. На небі одна за одною почали запалюватися зорі.

Перший залицяльник (розгублено):
- Та і що ми будемо тепер робити?

П’ятий залицяльник:
- Інсайдери мені нашіптували в вуха, що недалеко тут живе Шарій…

Перший залицяльник ( недовірливо-здивовано):
- Що на справді? Отой гидкий, прицюцькуватий пес?

П’ятий залицяльник ( трохи роздратовано):
- Та ні, не саме він. Його партійник, козломордая амеба.
Йому би треба копняків гуртом ввалить
У тому є доцільність політична і громадянськая  потреба…

Перший залицяльник (хитрувато прижмуривши очі):
- А якщо і він нам гарбуза?

П’ятий залицяльник ( спантеличено ):
- Це ти про що? Який гарбуз? Якого біса?

Перший залицяльник ( регочучі):
- Та я жартую! От балда. Не розуміє жартів, цей гульвіса!

    Всі сміються, викрикують патріотичні гасла і з піснями йдуть геть, шукати посіпак Шарія і прихильників ОПЗЖ, для
виховних та профілактичних заходів.

    Тим часом в домі, весь цей час, Маруся стоїть собі допитливо біля вікна, трохи відхиливши в сторону штору, із чашкою
теплого какао і плаваючою в напої зверху пінкою. В бездонних її очах палахкотять пустотливі бісики.
    Чоловік Марусі відклав газету, підвівся з крісла, щоби трохи розім’яти затерплі від довгого сидіння ноги і запитав:
-  То що воно, Марусенько, за голоси на дворі, що за пісні?  

Маруся (додавши у голос нотку штучної холодної байдужості):
- Пісні? Та то ж коханий вже весна. Солов’ї на дереві в гіллі́ уже співають…

Чоловік Марусі (спантеличений відповіддю):
- Та ні, я не про те. Я наче, чув, що голоси не солов’їні, а людські лунали…

Маруся:
Та то якісь мандрівники у перехожого шляху́ питали…

Чоловік Марусі ( недовірливо замислившись ):
- І куди ж мандрівники ті прямували?

Маруся:
- За зіркою у Віфлеєм, до ясел поспішали! ( і тут Маруся не стримавшись розсміялася)  

Чоловік Марусі:
- Ти про вертеп? Вже ж не Різдво?... А-а-а. Ти знов глузуєш?
З тобою по серйозному не можна, як дівчинка мала жартуєш…

    І знову присівши, відкрив газету, трохи насупивши брови.
    А Маруся посміхаючись своїм думкам, повернулась до своєї перерваної роботи: продовжуючи монтувати чергове відео до
якоїсь урочистої державної річниці і відписуватися на численні повідомлення в приваті на фейсбуці.   

                                                                                Кінець.
P.S.    А хто уважно слухав мою карантинну казку –
        Тому від «ковіду» щеплення і бубликів в’язку!

История cоздания стихотворения: