Автор: Дзвони серця. Небесна Сотня
Тема:Патриотические стихи
Опубликовано: 2015-03-17 09:56:10
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Хоробрі Герої-львів'яни (ч. І).

Влада нас грабувала безбожно.
Встав за гідність і волю Майдан.
Та навряд чи б він став переможним
Без хоробрих героїв львів'ян.

                                               Сергій Філь



1.  Бльок Іван Іванович
(21.07.1973 – 20.02.2014)
Львівська область, Городок

.........................................  Наталія Бугаре

Ти плач, козаче, плач

Хлюпоче Верещиця. Спека. Тиша.
У мареві дрімає Городок.
Завмерло все. Лиш хвиля м’яко лиже
Бурштинового кольору пісок.

«Тьох-тьох!» – по цвяхам дзвінко у полудень.
Це гойдалку чіпляє до верби
Івашко Бльок. Вдихнув на повні груди:
«Гайда, малеча! Всі, гайда сюди!»

Ось гойдалка снує між берегами,
Під нею смужка синьої води.
Здається, розгойдаєшся – доправить
На берег той, де не бува біди…

«Літайте, діти! Нуж бо!» – всім дозволив.
Розтяли тишу крик, щасливий сміх.
Сполохали зорю вечірню дзвони,
Зганяючи дітей додому всіх.

За літом небо довго прала осінь,
Забувши синьку дати до води.
Тумани забрідали в місто босі –
Густі і гіркуваті, наче дим…
Прийшов листопад – голий, безталанний,
Сумний, тремтячий,  на усіх лихий.
Палали груби у хатах саманних,
І цокав дзвінко у мороза кий.

А десь далеко жив прадавній Київ,
Роївся люд, заповнював Майдан.
На них злетілись «беркути» лихії.
Свавілля не стерпів тоді Іван.

Лишив дружину, діточок – аж трійко.
Помчав допомагати всім, чим міг,
Й потрапив зразу у шалену бійку.
Лишився до кінця і...там поліг.

Двадцяте лютого. Кривава Інститутська.
Куль снайперів гудуть навкруг джмелі.
Івану – в серце. «Діточки, Натуська…
Пробачте... Так народ і Бог звелів.»

Колише гойдалкою Тура вітер.
Два берега – одна ріка життя.
Кричить Наталка, тихо плачуть діти...
Приспущений біля міськради стяг.

Шматують небо, стогнуть хрипло дзвони:
Тривожно, аритмічно, мов набат.
Ковтнула смерть тонкої свічки вогник –
Загинув революції солдат.

І сипле сніг на сиву Верещицю.
І плаче стародавній Городок.
В скрижалі, Україно, запиши це:
Спинили сто – брехні Армагедон.

Армагедон побореного духу,
Що піднімав запльований кумач.
Нехай земля героям стане пухом.
Не слабкість це, ти плач, козаче, плач…

       Верещиця – найбільша ріка, притока Десни, що протікає біля міста Городок Львівськкої області.
       Івашко – домашня форма ім'я Івана Бльока.
       Тур – позивний Івана Бльока на Майдані.
       Наталка Бльок (дівоче прізвище Тур) –  дружина  Івана.
       В останнє літо свого життя Іван Бльок зробив  гойдалку над водою.
       Армагедон – остання битва Бога і демонів.
       Іван Бльок загинув від кулі снайпера в серце.
       Герой України, кавалер ордена «Золота Зірка».

  2. Бойків Володимир Васильович
(12.02.1955 – 19.02.2014)
Київ. Нар. – Львів

.................................. Я ЕСТЬ

Герой Небесної сотні Володимир Бойків

...Лютий. Вітер жбурляє снігом тобі в обличчя,
В спину штовха сердито, руки пече морозом…
«Синку, прокинься!» - чуєш, це тебе мати кличе.
Сон прожене страшний, пригорне і витре сльози.

Що йому снилось, хлопчині, в дитинстві далекім?
Мріяв про подвиг, про славу? Хотів стать героєм?
Думав хіба, що колись сивокрилі лелеки,
Тужно курличучи, в вирій покличуть з собою?

Тільки ж ніхто наперед свою долю не знає…
Виріс у Львові, а жить довелося в столиці.
Йшов на Майдан, хоч і знав, що там «Беркут» стріляє.
«Бо як не я – хто ж тоді? Злу не можна кориться!»

Був без щита і без каски, без жодної зброї
(вистрілив снайпер, по суті, у мирну людину).
Цілих п’ять діб не могли відшукати героя,
Мали надію: «Живий! Не пропав, не загинув!»

Марно…Три кулі жорстоко життя обірвали,
Чорні поставили крапки на тілі й у скроні.
Плакав весь Львів, як Героя Майдану ховали,
Київ ридав, не ховаючи сльози  солоні…
***
«Чуєш, Володю, прокинься! Встань!» – Україна кличе.
Тільки не сон це, а дійсність – страшна і тривожна.
Лютий жбурляє снігом, сльози печуть обличчя…
Сльози зітру. А пам'ять… Пам'ять стерти не можна.


Володимир Бойків народився і виріс у Львові, закінчив політехніку. У 2000  році сім'я Володимира Бойківа переїхала до Києва. Він був успішним будівельником, заснував  у Києві свою
будівельну фірму.
Наталія Бойків, дружина Володимира, розповідає: "Він був незадоволений владою, але не належав до активістів Самооборони чи радикальних партій. Завжди ходив на віче, слухав, а
потім приходив і розказував, що й до чого. Його позиція була така: якщо я не вийду, то як так? Ніхто більше не вийде і на Майдані нікого не буде."
Увечері 18 лютого Володимир Бойків пішов на Майдан, незважаючи на те, що там стріляв "Беркут.  "Я просила його того не робити, бо недавно він переніс інсульт, але він сказав:
«Наталко, я тут біля водометів, біля вулиці Грушевського, я тут повинен бути, — пригадує пані Наталія. — І на цьому, а то була пізно ввечері, зв'язок обірвався. Можливо, тiєї митi його
й убили…» Та того вечора пані Наталя ще сподівалася знайти чоловіка живим. Але знайшовся Володимир аж через п'ять діб, коли активісти інтернет-спільноти
«Євромайдан SOS» виклали в мережі фото неопізнаних тіл. Знайомі зателефонували Наталі й повідомили гірку звістку.
Чоловік помер від поранень у живіт та снайперської кулі у скроню. Був без щита, без каски і без зброї. Родичі та друзі не можуть зрозуміти, чому снайпер стріляв у мирну людину.
Сотні львів’ян проводжали героя небесної сотні в останню путь.
У Володимира Бойківа залишилося троє синів — дорослі Андрій і Олександр та 12-річний Захар. I старий батько зостався.


3. Бура Ольга Василівна
(22.07.1986 – 10.03.2014)
Львівська обл..      

.................................. автор: Сергій Сокольник
..... переклад українською:  Сергій Зігуля


Бура Ольга Васильевна

Дівчино, квітко Вкраїни... Така молода...
Очі твої не побачать ті сходи,
Що проростуть, бо їх живить не просто вода –
Кров, що завжди є ціною Свободи.

Що тут додати... Ти сіяла зерна добра –
Нашою пам'яттю стала віднині.
Ти Батьківщині усе, що змогла, віддала.
Дзвони сумні клекотять в Україні...

      До столиці Ольга Бура поїхала зі своїм чоловіком  з 24 листопада 2013 року і   поруч з ним на Майдані провела всі три місяці. Вона допомагала «морській сотні» Самооборони, стояла на сторожі, працювала на складі та на кухні.  Брала активну участь в акціях протесту.
      Від отриманих під час протистояння важких травм померла в київській лікарні.

4. Вайда Богдан Іванович
(28.04.1965 – 20.02.2014)
Львівська обл., Дрогобицький р-н, с. Летня

......................................... Богдана Пілецька
Із Вами в небі синьо-жовтий стяг
Прийшли на землю Ви в прекрасний час,
Коли сади вдягнулися у цвіт.
Почався долі стислий відлік літ
До дня, коли Ваш погляд раптом згас.

Маленьким повела до церкви мати.
Вам любою була така дорога,
Зростала у душі любов до Бога.
Хто має віру – правди йде шукати.

Ви вірили в незламність Батьківщини,
У те, що ми народ, а не раби.
Бо знали, що почують крик юрби
Ті, хто не чули шепоту людини.

Вже у столиці, в сотні на Майдані
Боролись за відродження держави.
Ви в дев'яностих словом воювали,
Та тут слова губилися в тумані.

Відвагу, силу й український дух
В собі Ви так природно поєднали.
Вели людей до волі, мов пастух,
Та хижі кулі на заваді стали...

Розвіялось життя, мов не було.
Лиш винесли із хати домовину,
Щоб тіло схоронити в темну глину,
Дощами все довкола залило.

І люди умивалися сльозами.
Усі ми смертні, просто у гостях.
Із Вами в небі синьо-жовтий стяг,
А пам'ять про Героїв завжди з нами.

А пам'ять про Героїв всюдисуща –
Імення їх із гордістю лунають!
Воістину, Герої не вмирають,
Як наша Україна невмируща!

       Богдан Вайда Богдан був ревним християнином,  патріотом України, активним учасником національного відродження 90-х років. 1990 року він взяв участь у Живому ланцюгу  Соборності. Під час подій у Києві був у 12 сотні Самооборони  Майдану. Богдана Івановича було  вбито  пострілом снайпера в голову на
вулиці Інститутській.


5. Варениця Роман Михайлович
(14.12.1978 – 20.02.2914)
Львівська обл., Яворівський район, с. Старий Яр

......................................... Євгеній Орлов
Місяць лютий
Місяць лютий... Міг хіба ти знати,
Що закінчиться твоє життя,
Що від кулі ти загинеш, брате,
І душа піде у небуття?..

Як ти жив до того я не знаю,
Ким і де, Романе, працював,
Але подвиг твій я пам'ятаю –
За країну ти життя поклав!

Прагнув волі ненці Україні,
Не змовчав, і вибір свій зробив:
Щоб вона у світовій родині
Мала щастя, голос свій і вплив.

Вірив в кращу долю, світле завтра,
Що диктаторський впаде режим.
Знай, іще палає наша ватра,
Запалили ми її від шин.

І Небесну сотню, що до Бога
Відійшла, ми не забудем, ні!
Мати будем повну перемогу,
Прийдуть ще славетні, світлі дні.

Але ти собі здобув вже славу,
Ти Герой, країни гідний син!
А про люті дні і ніч криваву,
Про Майдан я дітям розповім.

Батьківщини вища нагорода
Неживого вже тебе знайшла,
То пошана від всього народу.
Честь тобі, Романе, і хвала!

       Варениця Р. М. – Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка», а також нагороджено медаллю «За жертовність і любов до України» (посмертно) .  В школі – відмінник, активіст.
Й та граната... "коли почався наступ на Інститутській, Роман був у перших рядах, із захисту мав тільки каску. Коли снайпери почали стріляти, побратим з передової дав йому в руки щит. Але вже за декілька секунд снайпер поцілив у Романа двома кулями. Одна влучила в серце. Шансів вижити не було…"

6. Вербицький Юрій Тарасович
(25.08.1963 – 21(22).12.2013)
Львів. Народився  –  Київська обл.

...............................автор:  Володимир Полєжаєв
.........................переклад: Сергій Зігуля

Балада про Героя

Чотири роки в нас різниця,
Тебе я мав би захищать.
Та ти помер... Роки – дрібниця,
Бо в серці спомин б'є в набат.

Твоє покликання – це гори,
Я марив хвилями морів
І часом днів совкових труту
В очах читали матерів.

Але з тобою ми – львів'яни,
Що правду знали і тоді:
Пройди всі гори й океани –
Чига імперія рабів.

Коли ж на вільну Україну
Насів імперський злий ведмідь,
Ти в цю тяжку для нас годину
Не став по "ящику" глядіть,

Як гинуть молодії хлопці –
Сміливо вийшов на Майдан.
Ти був народжений боротись –
Такий на долю мав талан.

Пораненого, із лікарні
Тебе поцупили кати,
Що до московської свинарні
Вкраїну пнулись потягти.

Колись, як Суд звершиться Вищий,
Дізнаємось про імена.
Наказ "царя": героїв нищить.
Прицільно. Підло, як шпана.

У лісі хлопця катували,
Лишили голим між берез.
Скрізь слід зоставили кинджали...
Медексперт записав: "Замерз".

Пощезне геть лакуз орава,
Державу вимете народ...
Козак, борись! Героям – слава!
Наш край сильніший від заброд!

Тепер лежиш ти на алеї,
Де поряд сплять Герої Крут.
Братове! Ми ж бо – не пігмеї!
Вкраїну визволим із пут!

Народе вільний український!
Ми пройдемо крізь біль і дим,
І Подвиг твій, Юрко Вербицький,
Нам буде стягом січовим!

       Юрій Тарасович  народився у родині геофізика. Кандидат фізико-математичних наук. Займався створенням апаратури і програмного забезпечення геофізичних і сейсмічних досліджень.
      Мав перший розряд з альпінізму, долав маршрути найвищої категорії складності на Кавказі.
        Юрій спеціально взяв відпустку на роботі, поїхав на Майдан в середині січня 2014 року.
Викрали його з лікарні. Викрадачі спеціально розшукували постраждалих учасників Євромайдану по київським лікарням, щоб з ними жорстоко розправитися.
      Львівський гірський клуб «Екстрем», членом якого був Юрій Вербицький, у рамках ініціативи «Герої України на вершинах світу» планує назвати іменем Юрія Вербицького безіменну вершину на теренах Східного Кавказу. Ініціативу львів'ян вже підтримали їхні грузинські колеги.


7. Дигдалович Андрій Іванович
(03.06.1973 –  20.02.2014)
Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Сокільники

......................................... Юлія Тюріна

ПаМ’ЯТІ Героя Небесної Сотні Дигдаловича Андрія

Гостинний дім у краї Львівськім.
Невдовзі зацвітуть тюльпани.
А в Києві на Інститутській
Вогнем палатимуть каштани.

В цей дім зима принесла горе.
Тяжка утрата ятрить душу.
"Хто, як не я? – сім'ї говорить, –  
Бо я там конче бути мушу!"

У пеклі й холоді Майдану,
На хвилі змін невідворотних...
Пліч-о-пліч друзі незламанні –
Немов сім’я – Афганська сотня.

Так, в порятунку побратимів,
В бою за правду й кращу долю
Від кулі вражої загинув,
Закрив товариша собою…
І спогади про ті події
Ніколи з пам’яті не стерти,
Як Світла Воїни за мрію
Без страху йшли в обійми смерті.

Романтики і відчайдухи
Історію нову писали.
Ви – соколи, ви – вільні птахи,
Героями посмертно стали…
...

"Ти сильна – знаєш, що робити –
Останнії слова дружині. –
Заради доньок далі жити,
Бо діти мають бути вільні…"

Злітають поглядом дівчата
увись, вдивляючись уважно:
Тепер десь там із Богом тато
Несе в Небесній Сотні варту.
Хоробрий, люблячий, відважний…

      Дигдалович Андрій -  Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
      Його життя обірвалось від кулі снайпера на вулиці Інститутській, коли він відтаскував пораненого хлопця до медиків.
На ньому був саморобний бронежилет. Куля пробила його та пройшла навиліт.
Як тільки зібрався Євромайдан, одразу рушив на Київ. Спочатку Андрій був у Львівській сотні, але потім перейшов до афганців. Три
місяці провів з ними пліч-о-пліч. У грудні стримував наступ Беркута. Його не спинило навiть поранення, якого зазнав на вулицi
Грушевського у сiчнi: на кiлькаденне лiкування вiн вирушив лише пiсля прямого наказу командира. I хоч на одне око вже майже
не бачив, повернувся, щоб бути на барикадах. Комендатура Майдану нагородила його "орденом за оборону Майдану", але передати її не встигли...


8. Дяковський Юрій Іванович
(27.02.1989 – квітень, 2014)
Лбвівська область, м. Стрий. Помер – Слов’янськ
......................................... Юрій Ланг
Хлопець із «Правого сектору»

Столиця... Перші набати:"До волі!.."
Людей волання: "Дістало, йди геть!
Потворо, гідні ми кращої долі,
Кінці з кінцями ледь зводимо, ледь...

Козацька кров ще тече в наших жилах,
Візьмемо зброю, як треба, чекай!..
Нас сотні тисяч, дивись, ми є сила!
Не зупинити... Іудо, тікай!"

З усіх куточків ішли громадяни,
Й зi Стрию хлопець (На ризик життям),
Прийняв дві кулі - то замість догани,
А що ж  хотів? Був для влади сміттям.

Щасливі очі... У них перемога!
Та знов загроза... Він осторонь?.. Ні!
Донбас, туди незворотна дорога,
Останні кроки... Убивці брудні!

P.S.
Ішов із поспіхом, йшов до Майдану,
А потім далі: на захист землі.
Прийми, Герою, від серця пошану,
Прийми посмертно! Вклоняюсь рідні́.

Рідні́ вклоняюсь у подумках низько
За сина, котрий інакше не міг...
Здається зараз: немов він десь близько,
Небесна Сотня живіша живих!!!

      Юрій Іванович Дяковський  – учасник Євромайдану, Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Закінчив Стрийську гімназію імені Митрополита Андрея Шептицького. Згодом навчався в Івано-Франківському  національному технічному університеті нафти і газу.
У грудні 2013 року залишив навчання і поїхав до Києва, де протягом кількох місяців брав участь у протестних
акціях. 10 лютого приєднався до київського осередку Правого сектору. Був поранений в руку і шию.
      У квітні 2014 року разом з товаришами вирушив до міста Слов'янськ Донецької області з метою здійснення розвідки та зібрання інформації про сепаратистів. У полон потрапив 17 квітня.
      Наприкінці квітня тіло Юрія Дяковського було знайдено в річці Казенний Торець поблизу
Слов'янська з ознаками насильницької смерті, які також були в загиблих Юрія Поправки і Володимира Рибака.


9. Жаловага Анатолій Григорович
(13.03.1980 – 20.02.2014)
Львівська область, м. Дубляни
......................................... Юлія Тюріна
ПАМ’ЯТІ Героя Небесної Сотні Жаловаги Анатолія

Країна стала іншою в той день –
в той чорний день, коли тебе не стало.
Лунала найсумніша із пісень
над спаленим нескореним Майданом.

Ти став в ряди небесних янголів
і молодим назавжди залишився.
Ти жити, знаю, як і всі хотів,
але ж і смерті більше не страшився.

Ти усмішкою інших зігрівав.
І добрим серцем, повним оптимізму.
Із честю Воїна і Сина захищав
свободу, гідність, майбуття Вітчизни.

Та смерть твоя - неначе виклик всім:
Не бійтеся, вставайте і борітесь
за Україну, та, передусім,
за всіх загиблих Богу помолітесь!

До скону пульсуватиме цей біль
від непоправно болісної втрати.
Безмежна вдячність і уклін тобі,
Живий у пам’яті навік, Небесний Брате.

      Анатолій закінчив Львівський університет фізичної культури за фахом гандбол. Зі своєю командою багато разів їздив у Європу на змагання. Проте травма хребта не дала продовжити спортивну кар’єру, тому хлопець знайшов для себе іншу справу - працював будівельником. Був убитий кулею снайпера, яка потрапила йому в голову...
      На свій останній день народження  — Анатолію тоді виповнилося 33 роки — він сказав: «У цьому році щось мусить змінитися». А восени, ще до початку Євромайдану, Анатолій пообіцяв батькові: «Тату, ти ще будеш мною пишатися»...
      Жаловага А. Г. – Герой України з удостоєнням  ордена «Золота Зірка».


10. Жеребний Володимир Миколайович
(06.10.1985 – 20.02.2014)
Львівська область, Самбірський район, м. Рудки

......................................... Лана Сянська

В земних садах...

В земних садах ще запахом ренети
сумирний вечір тішиться. Снігів
недотик, звітрений на вправнім злеті
зими до  нас, осілих, і  птахів .

По плесу, ген, пливе кача ізнову,
ой, нене, бачиш,- догора свіча,
кривавить обрій місячну підкову,
в обійсті у садку коло  Збруча.

Не сніг іще,  згубилось пір'я сиве,
недобра звістка, сниво… Люстро плес з
адивлене у вись … Гіркотужливо
полин своє колише « дай нам днесь…»

      Жеребний В. М.  — Герой України з    удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Від перших днів протестів перебував у Києві. Вранці Володимира було вбито на вулиці Інститутській  — снайпер влучив йому в шию, в сонну артерію та голову.

История cоздания стихотворения: