Нет статуса

Автор: Дзвони серця. Небесна Сотня
Тема:Патриотические стихи
Опубликовано: 2015-03-26 22:38:54
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Не спинити історії потяг, між якими - десятки киян (ч. І).

Не спинити історії потяг
Та не стерти із неї Майдан
І героїв Небесної Сотні,
Між яких є десятки киян.

                                               Сергій Філь        
                                        
1. Бадера Олександр Миколайович
(01.01.1948 –  28.01.2014)
Київська область, с. Мала Солтанівка. Народився в м. Володимир-Волинський

......................................... Євген Чумак

Небесної Сотні Отаман

Місце обрав  зі  славетною сотнею,
там де стіною стояли брати.
Ти гартувався з рікою народною,
діло твоє там ставало святим.

Не підкорявся наказу жорновому.
Все ти робив, як Отаман–козак,
щоб розцвіла Україна по новому,
щоб набула європейських ознак.

Мріяв, щоб діти, онуки – не в бідності.
Мріяв про волю, про щастя просте.
Слава в віках революції гідності!
Жага країни хай далі  росте.

Діти пишаються, що з побратимами
частка тебе є в настоях із трав.
Вітер розносить округами милими
мрію твою, в яку ти поринав.

Ти по природі на біль адаптований,
хворий стояв, говорив – жартував:
"Що ж, покропили – я став загартований!"
Й далі до правди, як меч крокував.

Ти барикад не покинув отруєний,
Як не добив тебе той лиходій.
Тільки народ в боротьбі загартований
знає, що ти наш тепер – вартовий!

      Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
      Бадера О. М. – Отаман Галицько-Волинського козацтва, Герой Небесної Сотні . Був травником – майданним цілителем, етнографом-істориком славного козацького
руху України. Мріяв створити музей Січових Стрільців.
      Облитий крижаною водою, простуджений під час протистояння на Грушевського, був сильно побитий,  отруєний газами. Не покинув барикад, жартував...
Смертельні забої отримав 22 січня 2014 біля стадіону «Динамо».


2. Бачинський Ігор Володимирович
(30.11.1983 – 25.02.2014)
Київська область, Києво-Святошинський район, с. Боярка

......................................... Ірина Світодар

Син України

Неначе тінь Армагедону
Примарним вкрила світ плащем:
Став чорним день, не чути дзвону
У храмах, в грудях – серця щем.

Народ зірвавсь в безодню гніву,
За правду рветься у двобій:
В душі єдиному пориві,
Як гренадери, стали в стрій

За щастя рідної держави.
В юрбі нових товаришів,
У бійку з «Беркутом» криваву
Вступив нащадок козаків.

Час плинув як в секундомірі.
У полум'ї міцніла сталь
Твердих стремлінь. Він дуже вірив,
Що світлих мрій він сам коваль.

Не бачив Ігор батька й матір
Зарано долі біль пізнав;
Він прагнув щастя, вдачу мати,
Та справедливості бажав.

Без думки про винагороди,
«В ім'я» б'ючись відважно, він
Йдучи завзято до свободи,
Загинув як герой і син.

Як син своєї України,
Святих красот її землі:
Де монастирські є святині,
Духовні спадки чималі.

Де краєвидів дивна сила,
Що іноді бракує слів,
Й натхнення виростають крила
Як чути український спів.

Сьогодні Сотні поминання –
Небесні сяють куполи.
Ми віримо – людським благанням
Герої спокій віднайшли.

Хай захистять нас Вищі Сили!
Пошлють країні мирний шлях,
Щоб подвиг цей ми всі зуміли
Закарбувати у віках.

       Мешкав з бабусею та дідусем у місті Боярка Києво-Святошинського району Київської області.  
       Взимку 2013-2014 років щоденно їздив на Майдан Незалежності у Києві. Щоб не турбувати своїх близьких ночував вдома, а щоранку, нічого не кажучи рідним, поспішав на Майдан до своїх побратимів. 25
лютого 2014 року помер у лікарні від отриманих під час протистоянь з бійцями
"Беркуту" важких травм.
      Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».


3. Бондарев Сергій Анатолієвич
(24.11.1981 – 18.02.2014)
Київ. Народився – Донецька обл.. Краматорськ

..........................   автор: Серж Правдивий
.......................переклад: Сергій Зігуля


Шлях

Закінчив шлях свій в тридцять три,
Помер ти, як Христос, за правду...
Злітали іскри догори –
На герць за долю йшли сини,
Вкраїні-неньці дать розраду.
Відроджувалась в тих огнях,
З колін вставала Україна.
Ти йшов під кулями в боях,
Не знаючи про слово "страх",
Як Богом посланий Месія.
Кипіла кров, Майдан ревів,
Гуділи нерви від запалу...
Святий свій дім від грабежів
Собою захистить хотів,
Спинить імперську злу навалу.
Не плакав ти від свисту куль,
Лякливо не ховавсь за спини.
Під жерлами ворожих дул –
Мерщій до ворога впритул!
А рані вистачить хустини.
В Небесній Сотні ти тепер,
Душею служиш Богу вірно.
Немає смерті – ти не вмер!
Втекла сімейка ненажер,
Вкраїна встала непокірна!
Життя вирує, рве старе,
Нас накриває хвиля часу...
Та Бог міцний нам пліт дає:
Хто тіло не беріг своє,
Той має для душі оазу.

      Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
      Програміст компанії GlobalLogic.
      Загинув на Майдані від чотирьох кульових поранень. На момент смерті Сергію було 32 роки, його дружина  Світлана перебувала на 8-му місяці вагітності.


4. Васільцов Віталій Валерійович
(16.11.1977 – 18.02.2014)
Київська область, Києво-Святошинський район,  с. Жорнівка.  Народився – Хмельницька обл., с. Гаврилівка

.........................................  Варвара

Політ у безсмертя

Народила мати сина у святу годину,
Та й навчила, як любити рідну Україну!
Виріс хлопець файний дуже, на розум багатий,
Був веселий і кмітливий, до праці завзятий.

Сіяв в землю добрі зерна – вони проростали,
Гарну жінку взяв в дружину, вже й донечок мали.
Та не все було так добре на той час в країні -
Пробудилися в народу почуття глибинні.

Наш Віталій – козаченько, словами не грався,
Він у вир подій поринув, влади не злякався.
Як було колись: козаки волю здобували,
Та не раз своєю кров’ю землю окропляли.

І здобули б, та Хмельницький… Богдане, земляче,
Що за спадок ти залишив, що й правнуки плачуть?
Знову ллються ріки крові, лихо процвітає,
Кат лютує, скаженіє, ще й в спину стріляє.

Захиталася у хлопця земля під ногами…
«Борітеся» –  шепотів він спраглими вустами.
Відірвалася від тіла душа, та й злетіла…
Вбивцям – сором аж довіку, а Герою – крила.

Не судилося дружині мужа зустрічати,
Найкращого в світі батька вдома привітати...
Як прощалася громада з Героєм Майдану,
Небо в тузі схилилося віддаючи шану.

А весною біля хати мальви розквітали,
Не красою пишалися, гірко сумували...
Того року буремного повік не забути!
Ворогам нас не здолати, Україні бути!

      Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
      Майстер декоративного садівництва.
       Двох синів мама виховувала сама з малолітнього віку – батько помер рано. Віталій закінчив Аграрний університет, стажувався за кордоном, був одним з кращих професіоналів у декоративному садівництві України.
       Гуртував навколо себе соціально активних людей, відроджуючи народні традиції. За власні кошти відновив стару криницю загального користування. Безкоштовно, за власною ініціативою, обрізав дерева у селі. Планував з друзями створити у Жорнівці новий дендропарк для прогулянок селян. Не пропускав жодного важливого богослужіння у с. Княжичі. Із дружиною Наталею виховували двох донечок – семирічну Іванку і однорічну Даринку.
Загинув від прицільного пострілу з автоматичної зброї.

5. Веремій В’ячеслав Васильович
(22.02.1980 - 18.02.2014)
Київ
......................................... Василь Томський  

Пам’яті В’ячеслава Веремія
«… Ти напишеш нам з Небес високих»   

– Що нового там, на небі, друже Славцю?
Розкажи-но, нам цікаво, нам це треба:
Чи безкрає ваше чисте віще небо?
Як там ангели співають Богу «Слався!»?

Чисте небо… чисте місто… чиста совість, –
Все, як мріяв ти, Небесний Воїн Світла,       
І служив для того людям, в серце мітив
Словом правди, і писав нащадкам повість

Тим життям коротким, що відміряв Строгий.
(… А надій і мрій в любові-орхідеї,
Що ростив ти для синочка і для неї!..)
– То про що твій репортаж останній, з Богом?

Влади там потвори в чорному не мають?
Не болить душа, не плаче: «Ой, загину!..»?
Не стріляють в вас на небі, не вбивають
Ні з-за рогу, ні впритул, ні підло в спину?

– Тут любові і братерства – чисті роси,    
А для праведників – спів небесний лине!
… Тільки б ще твоє тепло відчуть, хороша!
І тебе в обійми, сонце моє, сину!            

– Знай: не марним був той бій зі Злом, що впало
На каштанові алеї твого міста!
… Лиш в синочка звірі тата відібрали –
Та не вбили в душах силу Божих істин!    

Ти й на небі, вірю, робиш те, що вмієш –
В віщі Книги доль і наших вчинків добрих
Репортаж свій пишеш, друже Веремію.

Так з Любові* вироста любові обрій.

*     «Бог є Любов», – це ім’я найкраще, найповніше розкриває істину Божої сутності; і вона, вселенська Любов є початком і нашої, людської, котра має з благості Всевишнього запанувати на всій Землі і, нарешті, покласти край злу, насиллю, вбивствам. Чи не того прагнули всі, хто поклав життя своє на вівтар перемоги?!
--------
      Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
       Киянин, журналіст, людина, чоловік, тато…– і тепер навічно Громадянин Києва, міста нашого древнього…
Мав вищу освіту, писав про рідне місто, працював у різних виданнях, остання робота - газета «Вести».
      Загинув на одній з вулиць столиці від рук нелюдів-«тітушок», виконуючи свої журналістські обов’язки. Сиротою лишився син Максимко…

6. Ворона В’ячеслав Миколайович
(22.12.1981 - 09.03.2014)
Київ

......................................... Люда Аблаєва
  
Славонько

Спи побратиме, братику мій, спи,
Вже не твої на землю сходять зорі,
У небі, де втрачає владу пил,
Гойдається душа твоя прозора...

Хай люди пам'ятають, хай не ти,
А київські великі перевали,
Як тупо по-звірячому  кати
У Маріїнці братика вбивали.

Здавалось не майдан, а світ палав,
І дим, і кров, і страх в безодні секцій,
І батюшка  так голосно волав
Неначе у саме всесвітнє серце: –  

Ой, Боже, захисти своїх дітей!
А діти, обморожуючи пальці,
Лишень хоч як боронячи людей,
З майдану кам'яний зривали панцир,

Жбурляючи в приціли диких зграй,
В озброєні до щелеп хижі пащі,
Беззахисні благали –  «не вмирай»,
Та на руках вмирали люди кращі.

Ще кличе мама: Славонько, Славко,
Ще у ві сні жаліється на справи.
Усе пройде - негода, біль, закон,
Залишиться Героя  Вічна Слава.

       Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
     Активіст Євромайдану. Загинув внаслідок черепно-мозкової травми, завданої «тітушками».
      
7. Гаджа Петро Миронович  
(13.07.1966 - 22.03.2014)
Київ. Нар. – Закарпатська обл., м. Рахів. Мати – Полтавська обл..

......................................... Сергій Сокольник

У нас двохсотий

У  нас  "двохсотий".  Не  в  Афгані,
Де  пил  часів  сліпить  у  очі.
На  Інститутській,  на  Майдані...
Дивлюсь  –   і  вірити  не  хочу...
Не  чути    пострілів  із  місяць,
Верба  бруньками  налилась...
Спіткало  Восьму  Сотню  лихо –   
Помер  Петро.  Легені  газ
Його  убив.  Тоді,  боями,
Ніхто  й  подумати  не  міг,
Щоб  в  перемозі  над  катами
Шалений  рок  його  настиг.
Пробач  Петро.  Ти  вмер.  Живі ми.
Та  як  у  Біблії  слова –   
Петро –   ти  камінь.  І  щасливий
Що  скресне  Воля  ще  нова,
Якої  ти,  могутній  кремінь,
Для  нас  підвалини  заклав.
То  спочивай  собі  на  небі.
А  ми  продовжим.  Час  настав.

      Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
      Незважаючи на слабке здоров'я, був на Майдані з перших днів, займався нічними чергуваннями, входив до 8-ої сотні. Під час подій під Верховною Радою наковтався газу. Товариші хотіли дати респіратор. Він сказав: «Беріть собі, а я і так хворий». В кінці лютого потрапив до лікарні. Майже місяць лікувався від газових опіків бронхів та легень.

8. Дворянець Антоніна Григорівна
(23.03.1952 - 18.02.2014)
Чорнобиль
......................................... Тетяна Лавинюкова

Броварчанка

Щодня тривожної пори,
Рюкзак налаштувавши вранці,
Із передмістя Бровари
Ти поспішаєш до майданців.
Знайому постать, погляд, сміх
Усі так щиро зустрічають:
«Тут, хлопці, вистачить на всіх!
Зігрійтеся гарячим чаєм!»
Ти наймирніша у строю,
Та по-звірячому одразу
Впадуть на голову твою
Кийки «донецького спецназу».

… На стінці вишитий «Кобзар»
Та рушників краса нетлінна…
Небесна Сотня - вище хмар –
І разом з ними Антоніна!
Навшпиньки тягнеться до зір
Найменша внученька трирічна…
Бабуся там твоя, повір!
А на землі їй  - слава вічна…

      Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
      Під час атаки на мирних людей «Беркут» відібрав життя активної та сильної
духом броварчанки Антоніни Дворянець. Їй було 62 роки.. Її тіло упізнали за посвідченням ліквідатора  аварії на ЧАЕС.


9. Кіщук Володимир Юрійович
(25.02.1956 - 18.02.2014)
Київська обл., с. Димер. Нар. - Запорізька обл.

......................................... Сергій Філь
    
  Не вмирають герої!

Знову "кача пливе по Тисині"
І майдан мерехтить від свічок,
Та тепер не несуть домовини,
Тільки пам'ять, мов клин журавлиний,
Шлях торує до вічних зірок.

...Він в житті був своїм, а не гостем.
Лиш ступила біда на поріг,
Стало все зрозуміло і просто:
На майдан! За свободу боротись!
Він інакше вчинити не міг.

Біля Ради палаючі шини.
Шлях до волі крізь дим і вогонь.
Володимир, рішучий, нестримний,
Став на захист своєї країни.
Тільки куля спинила його.
Мов підкошений впав на бруківку.
Ще свідомий лежав горілиць,
Ще побачив червоного цівку...
Як пришвидшені кадри на плівці,
Все життя промайнуло за мить.

Що він бачив в останню хвилину?
Може, зграю знайомих лелек,
Що летять навесні в Україну,
Чи кохану до болю дружину,
Чи в дитинство зворотній білет.

Може, бачив стривожену матір,
Розуміючись з нею без слів,
Може, ще намагався згадати,
Як батьків заховали за ґрати
За любов до своєї землі.

Може, бачив червону калину,
До якої біжить босоніж,
Чи велику щасливу родину,
Двох онуків, двох дочок і сина,
Чи згадав недописаний вірш...

Нам тепер не дізнатись ніколи
Про кружляння останніх думок...
Потім діти вивчатимуть в школі,
Як у битві за гідність і волю
Він зробив чи не першим свій крок.
Час безсилий! Пишаємось тими,
Хто вказав до майбутнього шлях!
Не вмирають герої! Живими
Залишаються в наших серцях!
Серед них і Кіщук Володимир!

      Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
      Коли почалася революція, Володимир Юрійович казав: «У нас усе, як писав Шевченко!»
       Патріот України, батько трьох дітей, дідусь двох онуків, поет, трудолюб, власник будівельного магазину.
      На Майдан цей завзятий чоловік навідувався щотижня. Завжди брав із собою пакунки: возив протестувальникам їжу та ліки. Та ніколи не брав зброї, каски чи щита. Адже він не хотів воювати — прагнув гідного життя для своїх дітей та онуків.
Загинув одним з перших 18 лютого у Києві під час сутичок між мітингувальниками та «беркутівцями».
Снайпер вистрелив Володимирові в голову, на якій навіть шолома чи каски не було.

  
10. Кульчицький Володимир Станіславович (25.07.1949 - 18.02.014)
Київ
............................. Ірина Бондарєва (Лівобережна)
    
  Куля в серце

Як я пишаюся, тату…
Щоки вже мокрі від сліз…
Тату, ви чуєте, тату?
Куля крізь серце – наскрізь…

Поряд будинок палає.
Кров, що по краплі – у сніг…
Віри не йму… Вже немає…
Тату, не треба вмирати!
Як же я вас не вберіг!
Тату, там друзі чекають!
Я рятувати їх мушу!
Ви вже пробачте, благаю…
Кулею – в серце, і в душу…

      Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
       Незнайома мені людина. Але пройняла до сліз  смерть батька від кулі на очах у сина...
==
      Володимир Станіславович прийшов на Майдан, тому що там тривалий час перебував його син Ігор, який входив до числа однієї із сотень. “Буду тебе захищати на Майдані”, – казав пан Володимир синові. Та про власний захист не дуже дбав. Не мав ні бронежилета, ні щита, лише шолом. 18 лютого Володимир у свої 64 роки цілий
день стояв на барикаді по вул. Грушевського. Після атаки беркуту, охорона перемістилась під Будинок Профспілок.
Там він обмінявся із сином кількома словами. А той сказав: “Тату, я тебе люблю i дуже тобою пишаюся ”.
Близько 22.30 на барикадах біля Будинку Профспілок куля снайпера влучила у серце Володимира Станіславовича, пройшла наскрізь… Друга влучила чоловікові в живіт.
“Я не рассчитывал, что он выйдет на передовую, но он пошел именно туда. Дальше прозвучала фраза: “Коридор! Тяжелый!” И четыре человека пронесли тело. Я узнал его, когда его уже почти пронесли мимо меня. Это был мой отец” – розповів син.
Його занесли до Будинку Профспілок, який швидко запалав. Син пана Володимира встиг забрати тіло батька. Разом із працівниками Червоного Хреста заніс його до Михайлівського собору.


11. Мазуренко Павло Анатолійович
(2.12.1971 - 22.12.1913)
м. Київ. Нар. м. Любар Житомирської області, прож. в Криму.

......................................... Тетяна Сливко
    
  За честь і волю України

У поліському краї, там, де льон розцвітає,
там, де вітер колише у полі жита,
у зажурі калина низько гілля схиляє -
земляка проводжає в небесне життя…
І здається, що вчора Павлик бігав по маки.
Був розумним і спритним, як всі дітлахи.
Ось сім’ю Мазуренків проводжають у Саки
(відлітали на південь поліські птахи).

Вже гніздо біля моря дружно в’є вся родина.
А під сонцем південним Павло лиш мужнів:
став засмаглим, хоробрим, і, як кожна дитина,
прагнув стати дорослим, літати хотів.

Згодом в Київ поїхав наш герой при нагоді,
там освіту здобув і киянином став.
А коли об’єднався люд увесь за свободу,
безперечно, і Паша пліч-о-пліч стояв.

Було б жити та й жити , ні об чім не тужити.
Але влада забрала права на життя.
Він, жорстоко побитий підлим беркутом ситим,
розумів, що вмирав . Що катам почуття?…

Плачуть верби старенькі, плаче син, плаче ненька -
Україна хоронить найкращих синів.
Гинуть хлопці за волю, за свою честь і долю,
І щоб гордо з небес рідний стяг майорів.

      Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
      Навчався на Радіотехнічному факультеті КПІ. Після завершення якого залишився в Києві.
Працював у Києві інженером-програмістом.
     Відвідував мітинг на Євромайдані.
Ввечері 18 грудня  Павло розповів дружині Лесі, яка знайшла його вдома жорстоко побитим, що його по дорозі додому перестріли люди в чорній формі, в бронежилетах і шоломах, попросили документи. Павло дав ксерокопію паспорту з кримською пропискою. Бандити в міліцейській формі вирішили, що він з Майдану і за це по звірячому палицями, ногами побили, кинули лежачого на землі.
     Павло зміг самостійно дістатися додому, по дорозі його, закривавленого, бачило багато людей, пропонували допомогу. Він відмовлявся.
Помер в реанімації.


12. Максимов Дмитро В’ячеславович
(17.07.1994 - 18.02.2014)
м. Київ..

.........................................Галина Печерських
    
  Йому би жити, тільки б жити!

Батьки в скорботі, так самотні:
Він став одним з тієї «Сотні»,
Яка злетіла в небеса -
Спокійна буде хай душа!

Йому би жити, тільки б жити!
Кохану дівчину любити,
Щасливим бути та всміхатись,
В спортзал ходити, тренуватись.

Та небо вже його забрало…
О, Господи, чи жертв нам мало?!
Тому що був ще зовсім юним,
Таким натхненним, волелюбним.

Але ночами плаче мати –
Уже синочка не обняти…
Він став для України сином,
Повік, Герой Дмитро Максимов.

       Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
       Йому було тільки 19 років…
       Дмитро був майстром спорту по дзюдо. Був нагороджений сріблом (в командному рахунку) та взяв бронзову медаль (в особистому рахунку) на дзюдосурдлимпиаді в Софії 2013року.
      Загинув від розриву гранати.

История cоздания стихотворения:

0

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 657

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 1.

Ирина Рассветная

# 9. Кульчицький Володимир Станіславович (25.07.1949- 18.02.014)
Київ
***
КУЛЯ В СЕРЦЕ.
авт.- Ірина Бондар (Рассвєтная)
***
Тату, ви чуєте, тату?
Куля крізь серце – наскрізь…
Як я пишаюся, тату…
Щоки вже мокрі від сліз…
Поряд будинок палає.
Кров, що по краплі – у сніг…
Віри не йму… Вже немає…
Тату, не треба вмирати!
Як же я вас не вберіг!
Тату, там друзі чекають!
Я рятувати їх мушу!
Ви вже пробачте, благаю…
Кулею – в серце, і в душу…
***************
Володимир Станіславович прийшов на Майдан, бо там тривалий час перебував його син Iгор, який входив до
числа однiєї iз сотень. “Буду тебе захищати на Майданi”, – казав пан Володимир синовi. Та про власний
захист не дуже дбав. Мав лише шолом. Нi бронежилета, нi щита. 18 лютого Володимир у свої 64 роки цілий
день стояв на барикаді по вул. Грушевського. З предметів захисту
у нього був тільки шолом. Після атаки беркуту, охорона перемістилась під Будинок Профспілок.
Там він обмiнявся iз сином кiлькома словами. А той сказав: “Тату, я тебе люблю i дуже тобою пишаюся”.
Близько 22.30 на барикадах біля Будинку Профспілок куля снайпера влучила у серце Володимира
Станіславовича, пройшла наскрiзь…. Друга влучила чоловiковi в живiт.
“Я не рассчитывал, что он выйдет на передовую, но он пошел именно туда. Дальше прозвучала фраза:
“Коридор! Тяжелый!” И четыре человека пронесли тело. Я узнал его, когда его уже почти пронесли мимо
меня. Это был мой отец” – розповів син.
Його занесли до Будинку Профспілок, але він невдовзі запалав. Син пана Володимира встиг забрати тiло
батька. Разом iз працiвниками Червоного Хреста занiс його до Михайлiвського собору.
22 лютого Володимира Кульчицького поховали на кладовищi в Нових Петрiвцях – селi у Вишгородському
районi Київської областi.

2015-11-10 21:18:59

Ирина Рассветная

http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=47778&poem=157426

2015-11-10 21:20:10

Ирина Рассветная

# 6. Гаджа Петро Миронович (13.07.1966-22.03.2014)
Київ. Нар. – Закарпатська обл.. Мати – Полтавська обл..

У НАС ДВОХСОТИЙ
(пам’яті Петра Гаджі)

авт. - Сокольник Сергій

У нас "двохсотий". Не в Афгані,
Де пил часів нам сліпить очі.
На Інститутській, на Майдані...
Дивлюсь - і вірити не хочу...
Не чути пострілів, скрізь тихо…
Верба бруньками зайнялась.
Спіткало Восьму Сотню лихо -
Помер Петро. В легенях газ
Його убив. Тоді, боями,
Ніхто й подумати не міг:
Рок, в перемозі над катами,
Його в лікарні підстеріг.
Пробач, Петро. Ти вмер. Ми жИві.
Та як у Біблії слова:
Петро - ти камінь. І щасливий,
Що скресне Воля ще нова,
Якої ти, могутній кремінь,
Для нас підвалини заклав.
То спочивай собі на небі.
А ми продовжим. Час настав.
********************
Гаджа Петро Миронович родом із Рахова Закарпатської області. Проживав у Києві, на Преображенській вулиці.
Незважаючи на слабке здоров'я, був на Майдані з перших днів, займався нічними чергуваннями, входив до 8-ої сотні. Під час подій під Верховною Радою наковтався газу. Товариші хотіли дати респіратор. Він сказав: «Беріть собі, а я і так хворий». В кінці лютого потрапив до лікарні. Майже місяць лікувався від газових опіків бронхів та легень. За кілька днів до смерті залишив лікарню, збирався до санаторію, але 22 березня помер.
Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 листопада 2014, посмертно) — за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності
*************************
Вірш був зачитаний над могилою Героя. Вічна пам"ять.

2015-11-10 22:26:47

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений