Автор: Дзвони серця. Небесна Сотня
Тема:Патриотические стихи
Опубликовано: 2015-04-14 10:58:37
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Герої Небесної Сотні з Житомирської області. Ніхто не забутий!

Сотні Небесній – слава!
Ми ж бо не маєм права
Забути полеглих Героїв
За долю Вкраїни святої…

                                            Тетяна Сливко
                                                
Сльози течуть щоденно.
Впишемо ж поіменно
ми тих, що з небесних просторів
мигтять нам і світять як зорі:

В небо БАЛЮК піднісся,
звали «Сашком з Полісся».
Він пострілом ранений в груди
Про рану смертельну забуде.

(Ранений ніс він друга.
Вірив-остання туга…)
Ой, хлопчики наші кохані,
для вас ті хвилини останні.

Зойк між поліщуками -,
ВІТЮ  ПРОХОРЧУКА ми
знайшли з перерізаним горлом…
За що вбило хлопця те кодло?!

КЕМСЬКИЙ СЕРГІЙ у небі…
Скільки  ще вбити треба?
Вмиваючись знову сльозами
хороним Якима Зайка ми.

«Беркут» же наступає,
добре про те він знає,
що треба «хазяям» служити,-
зручніше  ж «поняттями» жити…

Сотні небесній слава!
Ми ж бо не маєм права
забути полеглих героїв
від злої престольної зброї.


1. Балюк Олександр Олександрович
(19.03.1974 - 20.02.2014)
Житомирська обл. Новоград-Волинський р-н, с.Пилиповичi

......................................... Тетяна Сливко

Незламність духу

Мені казали: « Про Героїв не пиши.
Про них і так напишуть ще багато".
А я писала і пишУ все від душі,
бо я про них не можу не писати.

Як не згадати Олександра Балюка.
Він на Майдан ішов, а не на страту.
Як замовчати,що в якогось віслюка
відніме розум й він почне стріляти.

Ридає мати, у оселі вже біда -
в її синочка жартуна-спортсмена
майбутнє вкрала, не спитавшись, та орда...
Не стане він ніколи під знамена.

А був красивий і дотепно-говіркий,
дружити вмів і дружбу цінувати.
І в час останній, хоч від ран сам був слабкий,
Поранений йшов інших рятувати.

Мені казали: "Про Героїв не пиши
Про них і так напишуть ще багато".
А я писала і пишУ все від душі,
бо я про них не можу не писати.
      Балюк О. О. помер 20 лютого вiд вогнепального поранення грудної клiтини з пошкодженням внутрiшнiх
органiв. Зi слiв очевидцiв, будучи тяжко пораненим, намагався врятувати життя iншого пораненого.

2. Кемський Сергій Олександрович
(15.11.1081-20.02.2014)
Житомирська обл., м. Коростень. Нар. м. Керч

......................................... Тетяна Сливко

Незакінчена розмова

Ох, здавалось українці на вік розпрощались
з «комунізмом»- в той час люди в тюрмах не вміщались.
В Казахстан везли не сотні незгідних – мільйони.
Каторжанів – українців нищили у зоні .
Бо посміли, бач, повстати –  за те й повбивали,
повкидали у окопи, танками зрівняли.
Згодом стала Україна від всіх незалежна.
Освітило сонце ясне Вкраїну безмежну.
Та чекала Батьківщину нова небезпека  –
знов відкрився шлях до влади партократам й зекам.
Під тризубом й двокольором панство панувало
Та «защітніков» народа з себе удавало.
А незгідних до в’язниці, як колись-кидало,
І в лісах та у посадках голови рубало.
На Майдані люд збирався. Он Сірьожа Кемський –
політолог,виступає: «Справи, –  каже, –  кепські.
Нам потрібно вимагати не царя, а зміни,
Щоб систему поміняти всієї країни.
Як сідниці поміняєм , яка користь кріслу?
Ми повинні вимагати – підзвіту суспільству.
І щоб влада нова дбала про цінність громади,
А не лишень про «сімейки»- в цьому її вада.
Юридичних інструментів треба вимагати,
Через них і на закони маємо впливати…»
Не скінчив Сергій промови – снайпер влучив в скроню
І полилась кров червона крізь його долоню.
То «защітніки» народу нарід «захищали»
І для їхнього же блага його й убивали.
Як ростила мати сина і чим годувала,
за що вчила свого сина –  владонька питала?
За що вбила ж бо синочка,за що розстріляла?
Може вкрав він щось у когось, вбив… а кров все ллялась…
Пливе кача по Вкраїні, кров і далі ллється
Із чужини грізний Юда із того сміється…

      Аналітик Інституту політичних та економічних
ризиків і перспектив. Писав статті для «Української правди», газети «День» та інших видань.
      Був засновником та адміністратором ресурсу «Кооперативний рух».
      На Майдан приїздив часто, належав до «Чорної сотні». Допомагав виносити поранених.
      Загинув на вул. Інститутській від снайперського пострілу.






3. Прохорчук Віктор Олександрович
  (25.05.1975 - 18.02.2014)
Житомирська обл., смт. Володарськ-Волинський

......................................... Тетяна Сливко

Вбивство узаконене режимом

Наче горлиця мати билася ...
Їй не вірилось і не снилося,
Що двоногий десь ходить лютий звір,
який сина вб'є і підкине в двір.

- Ой, синочку ж мій, ясне сонечко,
перерізав кат твоє горлечко
за Майдан, за честь і за воленьку.
Так покрЕмсав гад твою доленьку.
Твою доленьку покалічено.
Всіх смертей іще не полічено.
Думав кат , що люд поневолено,
А негідникам все дозволено.

Синь небес до них нахилилася.
З сином матінка вже простилася.
біль упав на сніг чорним вороном,
Обійнявся він тай із стогоном.

Потім став той біль сивим порохом...
Так почався бій з лютим ворогом!

      Закінчив Житомирський автодорожній технікум. Потім служив в МВД, працював охоронцем.
       Віктор був на Майдані в Києві від початку заворушень. 18 лютого він зник. Бійці з його сотні відшукали
свого побратима через тиждень у морзі. Перед тим тіло загиблого виявили у дворах вул. Хрещатик, куди
було викинуте зі слідами насильницької смерті та з перерізаним горлом.
      Прохорчуку Віктору було 38 років…

4. Зайко Яків Якович
(04.04.1940 - 18.02.2014)
М. Житомир. Нар. в Білорусії

......................................... Тетяна Сливко

Було те серце сповнене надій

Безжальний час вбиває дні.
Вчорашня мить – історія.
Годинник скиглить на стіні.
Рахую в небі зорі я…

Десь серед них і ваша, та,
Що ниє в серці раною.
І ятрить душу гіркота:
Вже рік, як смерть нежданою

Бідою злою в мирний світ
Ввірвалася, непрошена.
А був же з нами стільки літ…
Та шлях вже припорошено.

І серце, сповнене надій,
Тепер належить вічності.
А був у центрі всіх подій,
Без поз і без двоїстості…

Простіть , що поруч не було,
Як на Майдані з свічкою
Стояли ви, а там гуло
І кров лилася річкою,

Як над людьми наруги час
завис протистояннями.
Це врешті-решт й убило вас…
А жив лишень бажаннями,

Щоб Українонька цвіла,
Були серця відкритими,
Щоб влада чесною була
І діти стали ситими.

Стосовно ж себе – скромним був,
Жив правдою одвічною,
Людей любив, завжди їх чув…

      Був білорусом, громадянином України.
      Журналіст, редактор газети «Голос громадянина». У 1989—1993 рр. очолював Громадянський фронт
Житомирщини. Був
народним депутатом України першого скликання. Автор багатьох історичних і публіцистичних творів,
зокрема, серії книг
«Літопис державотворення».
       Помер від інфаркту під час нападу силовиків на мітингувальників на вул. Інститутській.
       Зайку Яківу було 73 роки…

История cоздания стихотворения: