Автор: Дзвони серця. Небесна Сотня
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2016-02-12 00:37:35
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

2. Книга написана любов’ю і слізьми

2. Книга написана любов’ю і слізьми

     Вогонь і дим,.. і кров, і біль,.. і сльози,.. сльози,.. сльози…
Омита слізьми, зігріта сердечними почуттями, Україна піднімається з колін. Моя Україна… Твоя Україна… Її розстрілювали, катували,  зрошували кров’ю землю, немов дощем, засівали градами, немов зерном. Та народ братався, кидаючись під кулі, рятуючи побратимів, розламуючи останній кусок хліба, накриваючись однією накидкою. Це – мій народ. Це – твій народ. Це наша Україна.
Сьогодні, як ніколи раніше, «чуття єдиної родини» об'єднує Схід і Захід. Вивчає мову той, хто ціле життя говорив російською. Сльози і любов – творять чудеса.  У щирій Любові воскресає оновлена Україна.  Наша Україна.  Незрівняна Україна. На скронях кров… і ниють рани, і сльози росами цвітуть, та вільний крок моєї мами, сини зняли  її кайдани, хоч відійшли в далеку путь.
Наша держава народилася новим  обличчям в серцях митців.
Скільки творчих людей України відгукнулося прийняти участь в проекті «Дзвони серця. Небесна сртня», щоб присвятити вірш кожному Герою Небесної сотні. І кожен автор починав свої рядки словами: «Вивчаю історію Героя – і плачу. Вибачте, трохи пізніше напишу: слів не бачу із-за сліз…».
    •                       «Реву  –  запухла…» (Наталія Бугаре, критик, коректор).
    •                      «… Попробую (написать стихотворение*) ещё раз. Но это реальный удар по нервам. Но... попробую» (Садовская Анна).
    •                   «Щось зламалось в мені від всіх цих подій. Не написала жодного  вірша з  листопада 2013 р. Зараз читаю, плачу кожен день…  Кланяюсь Героям, мужньому народу»  (Лідія Ковальова, родом із   Донбассу, Слов'янська).
    •                    «…як начитаєшся безликих віршів, в яких не видно душі, то сльози просто душать. Не можна так про людей писати, особливо про ТИХ… І коли гарні вірші читала - теж сльози витирала. Зразу відчувається, коли людина пише за покликом серця» (Олена Музика, критик, коректор).

    •                    «Я все это помню, как сейчас. И рада бы забыть, и не могу: …то снится, то в памяти всплывает, как падали люди. Как гранаты рядом взрывались.
Очень запомнился почему-то один дедулька. Он стоял в паре метрах от меня, (мы тогда были у первой баррикады) и снайпер попал ему в глаз. Девочки санитарки вели его под руки в санчасть, а он улыбался… Улыбался, Оксана. Это жутко…
            А 20-го в микрофон страшно молился батюшка. Он не просто молился, он кричал или рыдал…
            Нет, Оксана, я пока что не обещаю написать стихо. Извините…» (Люда Аблаева).
          «Люда, цих кілька ваших речень читала зі слізьми...  Страшне слово "війна". Які жорстокі вбивці. А ті, хто затіває війни, чи не одержимі...» (Оксана Федишин).
           «Наплакалась, пока писала. Я, наверне, не смогу больше. Это, как рана»  (Люда Аблаева).
     •              «Светлая память героям, истинным патриотам своей страны!
     Зло ненавидит тех, кто ему противостоит. В любом месте планеты идёт схватка.    Но мы знаем,   что Христос победил, поэтому тьма  бессильна  погубить души  принадлежащие Господу.   …  Спасибо за эти сильные  трепетные строки!     Да поможет Бог твоей стране и  народу! …»   (Ольга Чехович, латышка).

      Які красиві… і дорогоцінні ваші сльози, мої дорогі. І які дзвінкі, правдиві і непідкупні дзвони кожного творчого серця – дзвони пам’яті, любові і тепла.
     Гріє думка про те, що ми – єдина дружна сім’я. У наших самопо -жертвних серцях живуть Герої – діти, батьки, брати, сестри. Де ще в світі є такий дружний народ і безмірно дорога мальовнича Україна.

                                                   Оксана Федишин, куратор авторського проекту «Дзвони серця "Вірші - кожному з Героїв Небесної Сотні "» при сприянні засновників УПП

* - прим. упорядника.

История cоздания стихотворения: