|
Автор: Валентина Леушина
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-10-06 18:31:15
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Ходило щастя біля нас,
Ми навіть не помітили...
Давало нам останній шанс,
Снувало по-під вікнами...
А ми з тобою, як сліпці,
Втішалися примарами,
Якісь ловили манівці,
Літали понад хмарами...
А день осінній золотив
Тополі з зелен-кленами,
Нас наостанок поводив
Багряними алеями.
Із висоти прожитих літ
Запізно розуміємо,
Нам почуття даровані
Ми берегти не вміємо...
Тоді картаємо себе,
Що були необачними,
Те сяйво подане з небес,
З тобою не побачили...
Таки із власних міркувань
Допетрали з запізненням,
Не дочекатись сподівань
Нездарам необізнаним...
История cоздания стихотворения:
Таких працьовитих людей ,як українці ще пошукати треба.Звісно і у інших країнах є роботящі,але українці будуть прикрашати свою оселю, не зважаючи ні на що. Хоч і анекдот, але у кожному жарті є частка правди. |
Рецензия от: Євгенія Хочинська 2024-03-28 16:58:09 |
Я так розумію, що вірш не про вас. Якщо судити з ваших віршів, то енергії та пороху ще достатньо. Дякую. |
Рецензия от: Федчук Евгений 2024-03-28 16:55:46 |
А таки, справді, під мелодію вальсу гарно звучить. А скільки життєвої мудрості?! Дякую. |
Рецензия от: Федчук Евгений 2024-03-28 16:53:50 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |