Автор: Владимир Мацуцкий
Тема:Философская проза
Опубликовано: 2018-11-03 18:41:13
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Розумний атеїзм

Людству потрібна віра у Бога. Але правдива віра в справедливого Бога.

Відроджуючи древні традиції, коли людина сама  здійснювала вибір Бога, давала йому назву,
призначала Йому коло можливостей, приходимо до такого поняття як Розумний Атеїзм, який
дасть можливість обирати правдиву віру і справедливого Бога.

Тільки через Розумний Атеїзм людство зможе об’єднатися  в Єдиній Вірі у Справедливого Бога.

Все, що відбувається зараз і відбувалося в світі людей  багато  тисячоліть існування релігій – це
прояв Богів несправедливих, вигаданих  різними народами, як зброя свого захисту і боротьби
проти інших народів. Бог однієї народності і віри завжди був несправедливим по відношенню до
інших.
  
Особливо це стосується Богів трьох поширених релігій: іудаїзму, християнства (згадаймо гоніння
євреїв) та ісламу, який  уже п’ятнадцять століть перебуває у стані протистояння то з
християнством, то з іудаїзмом.

Найбільш вразливою  ланкою в ланцюжку цих трьох споріднених релігій є крихке сполучення
іудейського примітиву і християнської мрії – християнство (точніше, іудо-християнство) з його
безліччю різновидів, які ще й досі сприймають Всесвіт як пласку землю, що тримається на трьох
китах та твердим куполом неба де сидить Бог поміж раєм і пеклом.

Не суттєво відрізняється розуміння Всесвіту й рештою національних і світових релігій.

Технічний прогрес у сучасному суспільстві допоміг пересічній людині розкрити очі на сутність
Всесвіту, який за ствердженням науковців «створив сам себе і все, що в ньому». А  з цього
можна зробити висновок, що Всесвіт наділений такими можливостями, які людство шукає у
Богові.

То ж настав час розкрити очі і на сутність  релігій, вивчити і осмислити історію їхнього  
виникнення, щоб мати право поставити перед собою  прості питання: чи існує Бог поза
свідомістю людини? Чи справді земні релігії мають Бога (богів)? Що стоїть за цими релігіями? Яка
необхідність в їхньому існуванні? Чи впливають вони на стан суспільства? Чому досі  у
суспільстві є крадії, насильники, вбивці, війни, люди бідні, хворі, нещасливі? Чи варто таки
релігії підтримувати?  

І головне, чи не розумніше було б для людства поступово відмовитись від них, як
нежиттєздатних, негативних і суперечливих, таких, що побудовані на припущеннях, вигадках, на
так званих «божих чудесах» з проявами фанатизму, що межує із шизофренією, і які приречені на
зникнення як такі, що мають в основі примітивного безпомічного Бога, створеного уявою
неосвічених  людей.   

Релігії, які пропагують віру в примітивного Бога небезпечні, роблять людство беззахисним. І
особливо це небезпечно, коли антинародна влада віру в свого примітивного Бога пов’язує з
державотворенням  і патріотизмом, тоді в суспільстві з різними релігіями виникає політичне   
протистояння, виникають релігійні війни.

Так звані святі писанини (м’яко кажучи, вікові нашарування міфів) діючих релігій  не можуть  
співіснувати з точними науками, з розумним  суспільством, яке своїм розвитком не може не
протистояти невігластву* (дійсному, чи прихованому) провідників церков, і буде шукати іншого
розуміння Бога. Діючі релігії – це розкидане каміння. Пора зібрати його і випробувати на
міцність: чи істина в ньому.

*Прикладом прихованого невігластва є небажання провідників іудо-християнства встановити
точну дату народження Ісуса Христа, який, виходячи з Євангелія і спостережень астрологів,
народився 17 квітня 6-го року до Нової ери, а не під час римських зимових канікул та ще й
першого дня Нової ери.

Звичайно ж, пошуки розуміння справедливого Бога з позитивною справедливою вірою
відбуватимуться болісно і не за одне покоління  розумних людей.

Та попри все, приміром, в Україні  спостерігаються перші слабкі кроки  у напрямку змін у
віруваннях і розумінні Бога, з’являється сумнів в необхідності іудо-християнської віри.

Поспішне і відстале у часі нав’язування українцям православного іудо-християнства не стане на
заваді. Більш того, це нав’язування вже зараз  породжує в суспільстві спротив і неприйняття цієї
віри більшістю освічених людей, які розуміють, що православне іудо-християнство потрібне
тільки Росії, і завжди спрямоване тією ж Росією проти української державності і українського
етносу.

На  жаль, і автокефальна помісна православна іудо-християнська церква з її так званими
святими біблійними іудеями і іудейською філософією, яка більше піклується про Віфлеєм
Юдейський, ніж про Україну українську, хоч і називається  українською, не є такою.

Церква, яка неспроможна канонізувати українських святих Тараса Шевченка, Лесю Українку,
Івана Франка, яка немає етнічних святих, не в змозі захистити Україну, і прикладом цьому є
віковічне страждання народу України-Русі з 988 року.

Надання Томосу і створення української автокефальної помісної православної  церкви – це,
звичайно ж,  велика історична подія для України, але подія політична.

Чи допоможе надання Томосу українській тільки за назвою православній іудо-християнській
церкві утримати прихожан від впливу російської церкви, яка теж спирається на іудо-
християнську віру? Великий сумнів, бо це хоч і є  кроком на шляху від Росії, але кроком
маленьким і на шляху до тієї ж самої ідеології іудо-християнства.

Агресивне іудо-християнське православ’я Росії, попри відмови від євхаристії (єднання в Христі з
патріархом Константинопольським),  завжди буде поруч, і враховуючи ідеологію православного  
іудо-християнства і ту більшість людей з рабською психологією, які вірять в іудейські казки, буде
мати небажаний вплив на внутрішню політику в Україні.

Молячись одному Богу з ворогом, завжди програє слабший.

Агресивна Росія – це надзвичайно негативний вияв всесвітнього православ’я, поширення якого
на інші народи неможливе саме з цієї причини. З тих самих причин, з усіх іудо-християнських
вірувань православ’я зникне першим.  І значна ймовірність, що процес почнеться з України.

Позбутися впливу Росії можна тільки в один спосіб: стати сильнішими за Росію, а не
«релігійнішими» в спільній вірі, яка примушує віруючих «…коли вдарить тебе хто у праву щоку
твою – підстав йому й другу», або радить підкорятись будь якій владі, «…бо всі влади від Бога».

Піклуючись про будь які «всі  влади» і кривдників, які тебе б’ють (наразі це Росія), провідники
іудо-християнства стверджують, що їхній Бог захищає народи України від ворога. Цинізм іудо-
християн полягає ще й в тому, що саме їхній Бог все своє земне життя був ортодоксальним
іудеєм, і звичайно ж, далеким від проблем українського народу.

Далеким Він був і від проблем усього світового неєврейства як такого, що ніколи не знав Він, бо
за життя приходив лише до «овечок загинулих дому Ізраїлевого…», і думав лише про них,
називаючи їх дітьми. Інші ж народи не сприймав за людей. «Не годиться взяти хліб у дітей і
кинути щенятам», - відповів Він хананеянці, яка звернулась до Нього по допомогу.

На жаль, таке егоїстичне ставлення до віруючих, що сповідують іншу релігію, спираючись на
свого Бога, виявляють  усі сучасні релігії, кожна з яких не визнає іншу, більш того, кидає
віруючих у полум’я кривавих війн (міжрелігійних, етнічних, економічних), збагачуючись на них.

Та, на щастя, людство приречене жити однією спільною релігією в розумному співіснуванні, шлях
до якої лежить лише через Розумний Атеїзм.

Зашморг, який накинули існуючі світові релігії на шию людства, зітлів. І – Слава Богу, Єдиному
Справедливому Богу Правдивої віри.

Перехід до Єдиної Віри (назвемо її поки що так) при духовному зростанні людства, розумінні
цього явища відбудеться природно. Всі канонічні обряди існуючих релігій, запозичені в різних
цивілізацій в язичницьку добу, зможуть природно з’єднатися в Єдиній Вірі.

Для служіння Всесвітньому Розуму (умовна назва поклоніння) в Єдиній Вірі церковні споруди не
потребуватимуть переобладнання, розписи  залишаться як історична і художня цінність,
символи, над спорудами буде знято або замінено на символ, який запропонує світове
суспільство. І це не фантазія, так буде, бо це потребує саме життя для збереження земної
людської цивілізації на планеті Земля.  

Листопад 2018 р.

История cоздания стихотворения:

Пошуки справедливого Бога і правдивої віри