Автор: Том де Кет
Тема:Шуточная проза
Опубликовано: 2024-02-21 01:43:22
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Спляча царівна

Хоча ранок був зовсім не літнім – сірим, вогким від мжички, але Брунатний не спробував поліпшити його танко́м полум'я у каміні, а несміливий язичок свічки явно для цього не годився. Служник зник беззвучною тінню, залишивши на столику біля крісла чашку із відваром сушеної малини – улюбленим трунком господаря.
Брунатний неквапливо попивав відвар, дивлячись у білі очі судака, що нерухомо висів у воді кришталевого акваріума. Судак виглядав, як звичайна снула риба, не спостерігалося й найменшого руху плавців чи зябер – хіба що плавав не догори черева, та в очах у судака після того, як служник пішов геть, на мить засвітилися і тут же зникли червоні блискітки. А так – звичайна снула рибина.
Брунатний знав, що вона вся вкрита слизом, що не реагує на дотик. Але знав і те, що це не судак, а сула́, що її не пробити остенем, не зварити в окропі, не вморити без води, що вона жива і може бути в цьому стані нескінченно довго. Стазис. А, вийшовши зі стазису, вона знову стане гнучкою та веселою дівчиною, Сріблястою Принцесою, його нинішньою нареченою. Стазис розтягнув біг часу і для неї, і для нього. Спляча Мінлива може бути пробуджена тільки поцілунком пристрасті, але пристрасті якраз і не було в його серці. Ні пристрасті, ні ніжності, ні навіть пам'яті зустрічей – одне могуття Печатки Астрального Заручення.
Спочатку його це не особливо турбувало – Базовий Стан іноді жартував з Мінливими й у більш чудернацький спосіб. Все ж таки Срібляста по крихті накопичувала Силу, раз на тиждень поглинаючи все їстівне в межах досяжності її зубастої пащі. Але коли Брунатний, обернувшись судаком, спробував увійти з нареченою у більш тісний контакт, нічого не вийшло. Вірніше, вийшло, але зі знаком "мінус" – від слизького дотику він вилетів з води, неначе з окропу, а Срібляста з місяць нерухомо прови́сіла в акваріумі з широко роззявленою пащею – мабуть, чекала на поцілунок.
Потім вона знову почала харчуватися, а цього тижня вже двічі в її очах з'являлися червоні крапки Сили. Років за сто він спробує знову. Роки не владні над Мінливим, якщо інша половина пари в стазисі.
Срібляста... Весела рибка в кришталево-чистих водах лісового струмка, на березі якого Брунатний зустрічався з колишньою нареченою, Рудою, подружкою якої і була Срібляста. Втім, ціну дружби мінливих Брунатний знав. Йому самому довелося визволяти Руду зі стану пролонгованого стазису, в якому тримала її найкраща подруга – Білокрила. І невідомо, як довго довелося б рудій білці добувати із золотих горішків смарагди, співаючи веселі пісеньки, якби це неподобство не скасував пристрасний поцілунок сокола. А погоня відстала – воїнству хвиль марно гнатися за білими птаха́ми хмар. Сили у Брунатного вистачило – і на цілунок, і обом на трансформацію.
Вони довго гуляли берегом лісового струмка, і срібляста рибка наслухалася скарг Рудої на безсердечність колишньої подруги, що зважилася на ганебне: щоб уникнути обіймів немилого, та за пару діб виростила з приреченої дитини майбутнього чоловіка-підкаблучника, який перш за все вбив зачарованою Білокрилою стрілою суперника-шуліку. Ну й нехай би Білокрила сама відмовилася від Вічності Мінливих на користь життя зі смертним! Але вона перетворила стада вільних тюленів на покірних жителів міста з вічнозігнутими спинами, своїх братів – на безкоштовну варту, а Руду, таку ж бранку колишнього шуліки, як і Білокрила – на кумедну палацову іграшку.
Білокрила давно скам'яніла над могилою свого обранця, море та вітер, що накинулися на спустілий острів, розтерли той камінь у пісок, а Брунатний з Рудою жили звичайним життям Мінливих: поєдинки, стазиси, очікування накопичення Сили… Її так і не вистачило для весілля, а черговий противник виявився надто могутнім. Руда була розвтілена, а Брунатний утримався на Грані лише завдяки Сріблястій, що раптово прийшла на допомогу, принісши з собою нову Печатку й безмір амбіції. Поєдинок, ще, ще... І закономірний стазис.
Тепер потрібен був пристрасний поцілунок. Або накопичити багато-багато Сили. Але й чекати більш за сторіччя було не варто – надто великою ставала ймовірність обернутися на камінь… Хоч-не-хоч, пірнай до Сріблястої – цілуватися. Звісно, всі ці сто років Брунатний плідно розмірковуватиме, який із двох можливих виходів обрати, якщо Срібляста його таки проковтне.

История cоздания стихотворения:

Сон, що мабуть був навіяний виглядом ночов з виставленими на продаж судаками