Автор: Борис Анисимович
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2016-04-10 07:47:19
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Гірше — нікуди

Світ розколовся на дві половини
Для мене, пересічного, в житті.
Спілкуюся на рідній, — ніби винний
За те, що бачу в нашому бутті.
Сьогодні, не як кілька років тому,
Коли могли відоме поле вмить
Обмежити і, нам знайому кому,
На свій глузд розмістити; та гримить
Цей інтернет, тепер безперешкодний,
Тарілок, як тих бліх у кожусі,
Тож інформованості простір в жодний
Один, єдиний не закрить в русі,
Що броунівськім. Порівняти можу
Події, висвітлення, бачення,
І ким, і як: по клавішах, — і входжу
В інформаційний світ не навмання.
А маючи ще свої вуха й очі, —
Думку малюю виважену, щоб
Окреслити свій шлях, хай не пророчий,
Хоч зрозумілий і без перешкод.
Та ігноруються, — й свобода слова,
Й події світу, відомі з часів
І Перемоги в Другій, і та ж мова, —
Й чомусь, якщо хтось винний, то в усім,
Держава, — очевидне плюндрування
Основ, умов свідомо, — братня, та,
З якою ми, слов'яни, ще від рання
І на віки, співдружність ця свята.
Одружені: полтавський я, галушка,
Й дружина, росіянка чиста, тож
А синів наших спільних, що ж, — за вушка,
Й куди, і ким, — в Київ, Донецьк, в АТО?
Опам'ятаймось, земляки-вкраїнці,
Ваше не дружнє ставлення гнітить
Й дивує: до мене й моєї жінки,
Згадайте ставлення своє. Як, — вмить,
На сто вісімдесят, за кілька років,
І вже не браття, не куми, сини, —
Зі школи й класу, міста, в кілька кроків, —
На барикадах гумових війни
Порізні боки? Тож як розумію,
Мій не школярський вік, і ви, батьки
Сивоволосі, — пишу, звісно, — мрію:
Порозуміємося й залюбки
Присядемо, було як і раніше,
Пісні згадаємо, та під баян,
Щоб все було гаразд, і було ліпше,
Бо гірше — нікуди. Успіхів нам.

История cоздания стихотворения: