Автор: Борис Анисимович
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2016-07-01 13:29:25
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Ми, — що ті гілки дерева доброго

Ми, — що ті гілки дерева доброго

І знову я до вас, куми і друзі,
Їду додому, бо, де я родивсь,
Там і моя домівка, і ще дужі
І теплі спомини. Тож помоливсь
Як вмію, щоб дорога без пригоди,
Щоб всі живі й здорові, як колись
Зустрічі, хоч не часті, вряди-годи,
Та щирі, як здавен. Щоб хижак-лис
Курей не цупив, не псував настрою
Не тільки у ці дні наші святі,
Щоб все, як до, — після, само собою,
Трималося на звіреній путі.
Ми вже в літах й тлумачимо цю повість
Не гірше інших, як і пліткарів:
Була і буде, на жаль, не тотожність
Між людом і керманичами; рів
Глибокий до бездоння думок й дії,
Надій і звершень, честі і ганьби.
Тож збережемо в святості ті мрії,
Яких тримались ми, куми, як би
Там не було, і незчисленна кількість
Розумних, не затурканих людей.
Нас незрівнянна і могутня більшість,
Як степ широкий, неба простір цей.
Так світ влаштований: меншість бажає бути
Останньої інстанції творцем,
Її тлумачником, істини суто,
Беззастережним ватажком-борцем.
Та є ми, врівноважені, спокійні,
З пам’яттю добрих справ життя свого
Минулого, цілісні, самостійні.
Шторми у склянці, — не про суть того
Дійсного, нинішнього життя, стану.
Нам було добре, тож навіщо нам
Собі не вірити, забутись, манну
Кимось обіцяну чекати. Драм
Достатньо було; як колись Тичина
Заповідав, що, — нам своє робить.
А нам, щоб зайву, штучну гріх-провину
Провокувати? — Життя наше — мить.
Побережемо, хто знає, — на скільки
По часу, — тільки, однак, щоб добром,
Від серця і душі, ми, — що ті гілки
Дерева доброго тут, загалом.
                                

История cоздания стихотворения: