Автор: Борис Анисимович
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2018-10-07 14:46:06
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Як півень клюне

Квітують міста рідні — Полтава,
Столиця України духовна.
Колись, може і нині, їй слава,
Центральній, незрівняній, світ сповна.
Одеса, місто славне, портове,
Із пляжами, мешканцями звідсіль
Й не тільки, тому звідусіль мова,
Місцевий гумор, — не на рану сіль.
І Київ, мати ще російських міст,
Де діалект полтавсько-київський
Мови, і маса див, Патона міст,
І незчисленних пам яток, ріки
Дніпра з порогами і гладінню
Безмежжя простору блакитного,
Зливається що з небом в стяг рідний,
Життя столичного щасливого.
Та жах, на цьому видноколі, зло,
Не десь, — чатує в кроці, повітрі,
Щоб плачем явить, зморщеним чолом
Жінки, матусі не в мові щирій.
Бездумно живемо, без співчуття
До горя брата чи сусіда, лиш
Як півень клюне у твоє буття,
Біль полосне, який не відали.
Чекаємо при безтурботності,
Як не живі, глухі і не зрячі,
Свого болю, жалю. Земляк, прости,
Твої, з часом, мені влетять м ячі,
Бо на одному полі, єдиній
Землі живемо та існуємо.
Як від сонця розтопиться іній,
Так і з криниці разом ми п ємо.
Гарант війни і Конституції.
Таке прочитання чи єднання —
Абракадабра є, нонсенс, не ті
Шляхи пошуку, і не навмання.
Бо Конституцію творять люди,
І не для шафи чи ще, архіву, —
Для життя, звісно, на віки буде,
Щоб керуватися в суті новій.
Заручником не гоже кормчому
Бути, як і спільноті світовій.
А життя вносить в Раду чи Думу
Інколи щось в транскрипції новій.
Знову ж, бо люди, не комахи ми,
Й життя наше на місці не стоїть.
Цивілізовано, і без громів,
Істинний не порушимо завіт.

История cоздания стихотворения: