Автор: Борис Анисимович
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-03-04 07:03:59
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Зайвим не буває

Рідна — рідною, та інколи,
Мимоволі, якось підсвідомо,
Як зі степу додому воли, —
Переходжу на російську мову.
Бо я нею думаю, бува,
Знову ж, мимоволі, без напруги.
Не дивуюся, бо це — ява,
А окрім, ще й відголосок туги
За життям минулим, не малим,
Безкордонним простором відомим,
Де адреса — не вулиця й дім,
Й спілкування вільне, звичне мовне.
І не дивно: стала рідною,
Декому — ріднішою за рідну,
Та в усіх випадках — гідною.
Грала роль в житті нерідко плідну
У сполученні із рідною,
І в кар’єрнім рості, а то й в інших.
Інтелект птахом ширяв у ту
Безкінечність знань все вище й вище.
Тож і вільно почуваюся
Я в обставинах аж надто різних.
Деколи і забавляюся,
І вважаю: ніколи не пізно
Познайомитися й вивчити
Так, щоб рідною тож став вважати
Її, іншу, й зрозумієш ти:
Зайвим не буває більше знати.

История cоздания стихотворения: